Завдання 2.

Громадянин Василенко звернувся до адміністрації державного підприємства, де він працював, з проханням продати йому будівельні матеріали й вантажний автомобіль, який підприємством значний час не використовувався.

Адміністрація задовольнила прохання Василенка і передала йому за договором купівлі-продажу 10 тис. шт. цегли, 200 листів шиферу та вантажний автомобіль 1985 року випуску. Василенко вніс у касу підприємства зумовлену суму грошей згідно з договором купівлі-продажу.

Міністерство, якому підпорядковане підприємство, дізнавшись про це, запропонувало підприємству звернутися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тому що міністерство не вважає підприємство власником майна. Власником майна підприємства є саме міністерство і без його згоди на відчуження майна продавати підприємство не мало права.

На яке питання теми розраховане завдання?

Як слід вирішити справу?

Чи змінилося б рішення, якби Василенко працював у державному учбовому закладі?

Дайте характеристику правового режиму майна державного підприємства і державної установи.

Дане завдання відноситься до теми „Право державної власності”.

Перш ніж відповісти на питання як слід вирішити справу, дамо характеристику правового режиму майна державного підприємства і державної установи.

Так, згідно ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

При створенні юридичних осіб публічного права держава закріплює за такими особами частину свого майна, яке при цьому залишається у власності держави. Закріплення за ними майна, що є власністю держави, породжує у юридичної особи одно із речових прав, що передбачені ч. 1 ст. 133 ГК України, - право господарського відання або право оперативного управління. На праві господарського відання державне майно закріплюється за юридичними особами публічного права, що створені для здійснення підприємницької діяльності. На право оперативного управління державне майно закріплюється за юридичними особами публічного права, що створюються для некомерційної господарської діяльності (ст. 137 ГК України).

Такими юридичними особами відповідно є державні підприємства і державні установи.

Зміст права господарського відання, що належить юридичним особам публічного права, визначається відповідно до ст. 136 ГК України. Як і право власності, право господарського відання включає до себе правомочності володіти, користуватися і розпоряджатися майном. При цьому Господарським кодексом і законом можуть встановлюватися обмеження правомочності юридичної особи публічного права розпоряджатися окремими видами майна без згоди органу, що здійснює повноваження власника. Цей орган вправі контролювати використання та збереження майна, закріпленого за юридичною особою публічного права, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність юридичної особи (державне підприємство).

Зміст права оперативного управління, що належить юридичній особі публічного права, визначається відповідно до ст. 137 ГК України. Це право також є речовим і включає до себе правомочність володіти, користуватися і розпоряджатися майном, закріпленим за юридичною особою публічного права. Але межі цих правомочностей суб’єктів права оперативного управління визначаються не тільки ГК України і законами, а і власником майна, тобто державою (уповноваженим нею органом). Обмеженість права оперативного управління в порівнянні з правом власності і правом господарського відання виявляється також у тому, що держава через уповноважені нею органи має право вилучати у суб’єкта господарювання, якому належить право оперативного управління надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується не за призначенням. У інших юридичних осіб публічного права (юридичних осіб, які не є суб’єктами господарювання) майно, що закріплене за ними на праві оперативного управління, уповноважений державний орган вправі вилучати, якщо обмеження щодо цього не встановлені законодавством, або установчими документами суб’єкта права оперативного управління, створеного державою. Іншими словами державні підприємства можуть розпоряджатися окремими видами майна за згодою органа, що здійснює повноваження власника. За умовами задачі таким органом є відповідне міністерство.

Державні учбові заклади – є державною установою. Такій юридичній особі майно надається на праві оперативного управління і воно позбавлене права розпоряджатися таким майном, навіть за згодою органа, що здійснює повноваження власника.

Таким чином державне підприємство не мало права без згоди на це власника майна – відповідного міністерства відчужувати закрілене за ним майно, а саме укладання договору купівлі-продажу будівельних матеріалів та автомобіля є незаконним.

Тому цьому державному підприємству необхідно звернутися до суду з позовною заявою про визнання такого договору недійсним. Право звернення до суду з позовом має і саме міністерство.

Аналогічні наслідки були б і при здійсненні зазначеного правочину державним учбовим закладом.

Завдання 3.

Громадянин Шульга позичив у свого сусіда Макаренка 5 тис.грн. строком на 1 рік.

У заставу за отриману позику він передав Макаренку картину, телевізор та наручний годинник. У визначений термін гроші Шульгою не було повернуто. Макаренко, вважаючи себе власником переданих йому у забезпечення виконання договору позики речей, продав картину Лукашову за 4 тис. грн, Кононенку – телевізор за 2 тис. грн., а годинником став користуватися сам.

Через три місяці після настання строку виконання договору позики Шульга прийшов до Макаренка і зажадав повернути всю суму грошей, які він отримав за договором позики. Макаренко відмовився повернути годинник та отримані від Лук’янова