№ 3235-IV «Про державний бюджет України на 2006 рік» зовсім недавно. Думається, що право на розпорядження такими землями автоматично закріплено за органами виконавської влади в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також за обласними і районними державними адміністраціями.

Оскільки в даний час розмежування земель ще не проведено, згадане вище положення Земельного кодексу варто розуміти таким чином. Якщо українське підприємство або підприємець схочуть купити, узяти в постійне користування або в оренду землю, що знаходиться в державній (комунальної) власності в межах того або іншого населеного пункту, то необхідно звертатися у відповідну місцеву пораду (сільський, селищний або міський, залежно від статусу населеного пункту). Якщо ж така земля знаходиться за межами населеного пункту, то необхідно звертатися у відповідну районну державну адміністрацію.

Завершуючи розмову про право власності на землю, не можна не сказати ще і про те, що право власності на землю підтверджується єдиним документом - державним актом на право власності на землю. Один лише договір, наприклад купівлі-продажу землі, або інший встановлюючий право документ ще не є підставою для виникнення права власності на земельну ділянку.

Право постійного користування земельною ділянкою

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу право постійного користування землею надається підприємствам, установам, організаціям, що відносяться до державної

або комунальній власності, а також суспільним організаціям інвалідів України, їх підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям. Це і зрозуміло, оскільки відповідно до законодавства державні і комунальні підприємства не можуть мати майна, у тому числі і землі на праві власності. Для них Господарським кодексом України встановлено дві форми прав на власність, право повного господарського ведення, а також право

оперативного управління.

Проте відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 право постійного користування землею зберігають за собою і ті підприємства і громадяни, які встигли оформити його відповідно до старого Земельного кодексу України, який діяв до 1 січня 2002 р.

У постійне користування можуть бути надані земельні ділянки, що знаходяться в державній і комунальній власності. Земельна ділянка надається в постійне користування на підставі рішення відповідного органу виконавської влади або місцевого самоврядування. При цьому право постійного користування виникає на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, яка також видається управлінням земельних ресурсів відповідного органу виконавської влади або місцевого самоврядування.

Оренда земельної ділянки

Як вже наголошувалося вище, правові основи оренди землі встановлені Законом про оренду землі. Відповідно до ст. 1 даного Закону орендою землі є засноване на договорі термінове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для здійснення підприємницької і інших видів діяльності. Відповідно до ст. 19 даного Закону максимальний термін оренди земельної ділянки складає 50 років.

Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар. Причому, Закон про оренду землі не передбачає для орендарів тих обмежень, які накладає Земельний Кодекс відносно об'ємів права власності на землю для тих або інших суб'єктів. Скажімо, орендарями землі, у тому числі і сільськогосподарського призначення, можуть

бути як українські підприємства, так і іноземні: причому в останньому випадку не вимагається узгодження ні з Кабінетом Міністрів, ні з Верховною Радою. Далі, українським підприємствам земельні ділянки можуть передаватися в оренду не тільки для здійснення підприємницької, але і іншої діяльності.

Якщо земельна ділянка знаходиться в приватній власності, то його орендодавцем виступає власник. Передача ж в оренду земельних ділянок, що знаходяться в державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Право оренди земельної ділянки підтверджується договором оренди земельної ділянки, яка полягає у письмовій формі, і на вимогу однієї із сторін, підлягає нотаріальному посвідченню.