Теоретичні аспекти розмежування двох форм земельних платежів

Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм пла-ти за володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежу-ванні двох важливих категорій — орендної плати і земельного податку. Дуже часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться за суттю, в основі якої — відносини власності на землю, що об'єднувати їх в одну руб-рику (плата за землю або платежі за землю) неприпустимо.

Головна з відмінностей полягає в тому, що орендну плату може вносити той, хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки про прямий податок) може стягуватися або з доходу (прибутку), або з майна, яке приносить дохід (прибуток). Одержувати орендну плату може лише влас-ник із зданого в оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки державі.

Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу зе-мельних платежів, яка, з одного боку, об'єднує дві названі вище їхні форми, а з другого — визначає відмінності між ними. Такою базою є земельна рента. Саме вона об'єднує ці даі форми, будучи джерелом фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як земельний податок. Звідси вини-кають і докорінні відмінності між цими двома формами платежів за землю. Орендна плата завжди первинна, а земельний податок — вторинний. У дано-му разі йдеться не про тих землевласників, котрі самі є землекористувачами.

Орендна плата — це плата за право користування чужою власністю (чу-жою землею). Податок — це примусовий платіж (у даному разі власника) державі на фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні земель-ної ренти, земельний податок — тільки частина цієї ренти.

Остання відмінність дає змогу впритул наблизитись до вирішення питання про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю визначається повною величиною земельної ренти, її розмір може бути вирахуваний як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.

З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний (продо-вольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як економічна кате-горія виступає в ролі плати за користування земельними угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів (капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та II рент). У наведеному випадку пра-

вильним є тільки те, що натуральний податок стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.

Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслід-ки цих підмін добре відомі.

Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком, свідчить також їхнє уявлення про розмір податку як суми рентних платежів, що насправді є розміром орендної плати. Крім цього, не можна не помітити ще однієї помилки, пов'язаної з тлумаченням терміну суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють капіталізовану суму абсолютної, диференціальної І та II рент, хоч відомо, що капіталізована земельна рента — це ціна землі, а не орендна плата і тим більше не земельний податок.

Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних пла-тежів диференціальної ренти II. На практиці вона завжди є проблематичним фактором реалізації рентних відносин. Як правило, рента II входить до скла-ду орендної плати лише на момент укладення договору оренди, тут вона, по суті, перетворюється вже в диференціальну ренту І. У період дії договору при фіксованій (відповідно од пайової) орендній платі новостворена дифе-ренціальна рента II привласнюється орендатором. Власник землі, враховую-чи цей факт, завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду. Це най-більша перешкода раціональному землеробству, бо орендатор зазвичай уни-кає всіляких поліпшень і витрат, оскільки не можна сподіватися, що вони будуть цілком використані до закінчення терміну його оренди.

Включати диференціальну ренту II до складу орендної плати можна дво-яко: якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора; якщо поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного (понадцого-вірного) доходу орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в ос-новному за формою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в орендатора диференціальної ренти II у міру її утворення. І все-таки йому віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої) час-тини орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити диференціаль-на рента II. Принаймні до фіксованої орендної плати вона, як правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.

Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком

на прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці (норма-тиві), яку прийнято законодавством України, — 30%.

Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок мо-жуть вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації сільськогоспо-дарської продукції включають земельну ренту. Причому розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в цінах, а величина податку — тільки відповідною частиною цієї суми (за нормативом). На да-ний момент може скластися