Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні това-риства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну частину своєї продукції, як і досі, вони реалізуватимуть у рахунок державного замов-лення за твердими цінами, до яких не входить земельна рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний податок не буде з кого.

Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в еконо-мічному плані ніякої цінності. Тобто створюється ситуація, яку в повсякден-ному житті характеризують так: від чого пішли — до того й прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо випадки, коли ка-пітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то з'являється тенден-ція, що всі вони пропонують як не юридичне, так фактичне знищення зе-мельної власності. Іншими словами, власність на землю або знищена, ще не встигнувши з'явитися, або введення її на землю лише продекларовано.

Треба також пам'ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у його ролі — ради, приватні особи, асоціації, — не здаватиме її в безкош-товну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в аграрному секторі ніяких змін не відбулося, а відповідно, й чекати позитивних зрушень немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно реа-лізовані, необхідно, по-перше, визначити й узаконити існування земельної ренти у всіх її формах, по-друге — забезпечити функціонування таких цін реалізації продукції сільського господарства, які містили б у собі сукупну зе-мельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні ціни й дозволи-ти реалізацію більшої частини товарної продукції за вільними цінами та створити умови для такої реалізації. При цьому зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного господарства, в тому числі із зібраних до бюджету земельних податків із власників та орендних платежів із користувачів землі, особливо для підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої інфраструктури.

Чуприна О.В.,

начальник Управління місцевих податків і зборів та неподаткових платежів

СПРАВЛЯННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ: СТАН І ЗАХОДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

За Конституцією України (статті 13 і 14) земля — об'єкт права власності українського народу і основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до норм Закону України від 19 вересня 1996 р. №378/96-ВР "Про плату за землю" (стаття 2) використання землі в Україні платне. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та земле-користувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ді-лянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Цим же законом (стаття 5) визначено, що об'єктом плати за землю є зе-мельна ділянка, яка перебуває у власності або в користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі й землекористувач, у тому числі орендар.

Доцільно звернути увагу й на те, що Земельним кодексом України (стат-тя 27) передбачено припинення права користування землею у разі система-тичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавст-вом України, а також орендної плати у строки, визначені договором оренди.

Наведене вище є основними контурами правового поля, в межах якого має здійснюватися справляння плати за землю. Здавалося б, усе прозоро й зрозуміло, проте практика обчислення та сплати цього платежу виявляє сут-тєві проблеми, які слід враховувати, виправляти і розв'язувати. Останнє зу-мовило необхідність розгляду в ДПА України цього питання і видання нака-зу від 9 жовтня цього року за № 471 "Про стан справляння плати за землю і заходи по удосконаленню цієї роботи", основні вимоги якого слід довести до відома шановних читачів.

Отже, перше питання — позбутися неузгодженостей у чинному законо-давстві та здійснити невідкладні заходи, що сприятимуть безумовному вико-нанню відповідних норм законодавства. Зокрема, йдеться про залучення до оподаткування госпрозрахункових організацій охорони здоров'я, культури й освіти, проведення інвентаризації земельних ділянок (здійснена на 78 %), прискорення завершення грошової оцінки земель населених пунктів (4,9 %) і земель за їх межами (крім сільгоспугідь), а також встановлення меж населе-них пунктів. Всім органам місцевого самоврядування слід своєчасно видати документи на право власності й користування землею, переглянути договори

на оренду землі (враховуючи збільшення ставок податку) з чітким визначен-ням її розмірів, строків сплати і відповідальності платників, а також повноти використання права диференціації ставок земельного податку в населених пунктах.

Є необхідність уточнити розбіжності між показниками земельних діля-нок, які відображають у розрахунках платники податку, і даними, що їх ма-ють землевпорядні органи (розбіжність сягає понад 1,3 млн. га). Отже, плат-никам спільно із землевпорядними органами слід забезпечити чітке, досто-вірне і повсюдне визначення розмірів використовуваних земельних ділянок, а податковим органам на цій основі домогтися повноти обліку платників, недопущення проявів ухилення від сплати земельного податку.

Друге важливе питання — зменшити наявні втрати бюджету через на-дання економічно необгрунтованих пільг юридичним і фізичним особам. Органи місцевого самоврядування цього року надали 1281 платнику — юридичній особі пільги на суму 6,1 млн. грн. та 7,9 тис. платникам — фі-зичним особам на суму 1,2 млн. грн. Так, у Луцьку Волинської області всім землекористувачам надано пільги на 3,9 млн. гривень. У Києві звіль-нені від сплати земельного податку ринки комунальної власності, хоч во-ни й не збиткові.

Слід також з'ясувати доцільність і ефективність надання пільг