2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Ця засада скеровує суди на необхідність глибокого аналізу положень Загальної частини КК при призначенні покарання. Це не стосується питання про наявність чи відсутність складу злочину і необхідності врахування кримінально – правових норм, які визначають його наявність у конкретному діянні. Йдеться про норми, які тим чи іншим чином визначають покарання. До них, зокрема, належать норми, що визначають правила призначення покарання при вчиненні незакінченого злочину, при вчиненні злочину у співучасті, при уявній обороні, при сукупності злочинів. Призначення покарання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме. За наявності передбачених законом підстав суддя, що порушив приписи норм Загальної частини КК при призначенні покарання, підлягає кримінальній відповідальності, зокрема за ст.375.

3. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

Ступінь тяжкості – це індивідуальний показник рівня суспільної небезпеки вчиненого особою окремого злочину.

За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів:

невеликої тяжкості;

середньої тяжкості;

тяжкі;

особливо тяжкі.

Слід зазначити, що вид та розмір покарання, визначеного законодавцем при конструюванні відповідної норми Особливої частини КК, у великій мірі вже враховує тяжкість вчиненого злочину, що знаходить свій прояв у тих видах покарання, які передбачаються за його вчинення, та їх межах. Разом із цим, індивідуальність кожного злочину вимагає відповідної конкретизації покарання у визначених межах. Це передбачає необхідність врахування рівня суспільної небезпеки конкретного злочинного діяння в сукупності з рівнем суспільної небезпеки особи, яка вчинила це діяння.

КК передбачає широкі можливості для врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можливе лише щодо засудженого за тяжкий чи особливо тяжкий злочин (ст.54), а більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, - лише щодо засудженого за особливо тяжкий, тяжкий або середньої тяжкості злочин (ст.69). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання за наявності умов, передбачених ч.4 ст.74. Якщо хоча б один із вчинених засудженим злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити йому остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду в Загальній частині КК (ч.2 ст.70), а при призначенні покарання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, суд може призначити засудженому позбавлення волі на строк більше п’ятнадцяти років, але не більше двадцяти п’яти років (ч.2 ст.71). звільнення від відбування покарання засуджених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, а так само звільнення від відбування покарання вагітних жінок чи жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч.1 ст.79, ч.1 ст.83), неможливе, якщо вони засудженні на строк більше п’яти років відповідно за тяжкі і умисні чи особливо тяжкі злочини. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким також можлива з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину (ч.4 ст.82). Законом “Про застосування амністії в Україні” не допускається застосування амністії, зокрема до осіб, які мають дві або більше судимості за вчинення тяжких злочинів, до осіб, засуджених за тяжкі злочини [4, с.147].

Призначаючи покарання, суд має враховувати особу винного. При цьому мають братися до уваги не лише ті риси підсудного, які він виявив під час вчинення злочину (настирливість, жорстокість, імпульсивність, розгубленість, стан фізіологічного афекту тощо), а й поведінка підсудного до моменту вчинення злочину та стан його сім’ї. До фізичних ознак особи належать, зокрема: стать, вік, стан здоров’я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи – це сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи – стійкий, цілісний склад душевного складу, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального і спеціального суб’єкта, судимості, множинності вчинених ним злочинів, вчинення злочинів у співучасті тощо.

В ч.1 ст.66 міститься невичерпний перелік обставин, що пом’якшують відповідальність, а в ч.1 ст.67 – вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність. При цьому (і про це докладніше далі) гуманістичні засади вітчизняного криміналістичного законодавства націлюють суди на щонайширше тлумачення пом’якшуючих та дещо обмежене тлумачення обтяжуючих обставин, що суттєво впливає на загальну оцінку ступеню тяжкості конкретного злочину й особи винного.

Якщо у процесі судового розгляду справи встановлено наявність і пом’якшуючих, і обтяжуючих обставин, суд призначає покарання за урахуванням як одних, так і других [18, с.218].

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ЗАСТОСУВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ОБТЯЖУЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Розглядаючи докладніше юридичну природу обтяжуючих обставин, варто зазначити, що їх перелік і визначення при трансформуванні із радянського кримінального законодавства зазнали суттєвих змін Приміром, у КК РСФСР поряд із обтяжуючими обставинами мали місце ще, так звані, “особливо обтяжуючі”. Крім того, можливість їхнього застосування судами при призначені покарання характеризувалася крайньою невизначеністю. Встановлення кола “обтяжуючих” та “особливо обтяжуючих” обставин повністю перекладалося на суди, до того ж не ясно, в якості звичайних чи кваліфікуючих обставин