або інших низьких мотивів, підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі у злочині, реальна сукупність нетотожних та неоднорідних злочинів. Водночас у цьому ж випадку не можуть бути визнані такими, що обтяжують покарання, обставини, які не були передбачені ст..41 КК 1960р., але зазначені у ч.1 ст.67 КК 2001р., наприклад вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, вчинення злочину на грунті расової, національної та релігійної ворожнечі або розбрату, вчинення злочину з використанням особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством.
Щодо застосування обтяжуючих обставин, слід мати на увазі правило ч.4 ст.67 КК: якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.[2]
Серед обтяжуючих обставин, закріплених в ч.1 ст.67 КК 2001р., розрізняють:
які характеризують діяння;
які характеризують об’єктивні ознаки злочину;
б. які характеризують суб’єктивні ознаки злочину;
які характеризують особу.
Тобто, одні з обтяжуючих обставин вказують на існування певних особливих умов під час вчинення злочину, інші – на поведінку винної особи.
РОЗДІЛ 3. ОКРЕМІ ВИДИ ОБСТАВИН , ЯКІ ОБТЯЖУЮТЬ КРИМІНАЛЬНЕ ПОКАРАННЯ.
3.1. Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів свідчить про підвищену суспільну небезпечність винного.
Згідно з ч.1 ст.32 КК України: ”Повторністю злочинів” визначається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частин цього Кодексу.
При цьому ч.1 та ч.3 цієї статті КК визначають певні особливості злочинів, що можуть утворювати повторність, ч.2 відмежовує повторність злочинів від одиничного продовжуваного злочину, а ч.4 встановлює особливі кримінально-правові ситуації, за яких повторність відсутня.
Повторність злочинів має дві специфічні ознаки:
злочини в межах даної форми множинності мають бути вчинені в різний час ( або в різних ситуаціях);
засудження особи за один чи кілька злочинів на наявність чи відсутність сукупності не впливає.
Із вираховуванням зазначених ознак повторність злочинів визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні кількома окремими діяннями в різний час( або у різних ситуаціях) кількох тотожних, однорідних або різних злочинів, за жоден з яких на момент вчинення останнього діяння ( яке можна містити кілька злочинів; випадки ідеальної сукупності) – особа не була засуджена [15,ст.62].
Особливість вчиненого повторно умисного та/або необережного злочину як обставини, що обтяжує покарання , полягає в тому, що тут не потребується тотожності (однаковості, одного виду) та однорідності злочинів, що її утворюють. Повторність утворюється самим фактом вчинення другого, іншого злочину [10.с.379.].
При цьому необхідно мати на увазі, що формулювання “вчинення злочину особою повторно” за своїм змістом вужче формулювання ”вчинення злочину особою, що раніше вчинила будь-який злочин”; відповідно реальна сукупність різнорідних ( нетотожних і неоднорідних злочинів обставиною, яка обтяжує покарання визнаватись не повинна. У цьому випадку достатньо вчинення будь-яких злочинів ( у будь-якій комбінації), щоб констатувати таку повторність.
Під рецидивом злочинів слід розуміти вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Рецидив злочинів має місце тільки у випадках, якщо до вчинення нового злочину стосовно винної особи вже застосувалося покарання за попередній злочин і при цьому не сплинула давність рецидиву.
Радянське кримінальне право визначало поряд із загальним та спеціальним рецидивом ще особливо небезпечний рецидив.
Сьогодні правомірно вести мову лише про такі види рецидиву злочинів:
загальний рецидив( при вчиненні будь-якого злочину особою, яка має не погашену або незняту судимість за будь-який інший умисний злочин);
спеціальний (вчинення особою, яка має судимість, нового тотожного або однорідного злочину);
пенітенціарний (вчинення злочину особою під час відбування нею покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі);
рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів ( має місце у випадках вчинення нового тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст..12 КК) особою, яка має непогашену (не зняту) судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину).
З огляду на положення кримінального законодавства України рецидив злочинів вважається обтяжуючою обставиною, що дає суду право призначити винному більш суворе покарання , але в межах санкції статті, якою передбачається відповідальність за вчинений злочин (наприклад, призначити максимальний строк покарання, встановлений у даній статті , вибрати з двох альтернативних покарань найбільш суворе тощо). Крім того, вчинення особою після засудження тотожного або однорідного з попереднім злочином діяння, тобто спеціальний рецидив, нерідко враховується законодавцем як кваліфікуюча ознака нового злочину і автоматично тягне за собою безальтернативне посилення відповідальності порівняно зі складом аналогічного злочину, але без такої обставини. Випадки вчинення нового умисного злочину під час відбування покарання за раніш вчинений злочин передбачають можливість призначення судом більш суворого покарання, ніж те що передбачене статтею, за якою засуджується дана особа [12,с.157].
3.2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2 або ч.3 ст.28).
Ч.2 ст.28 КК України: „Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь , тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.”
Групу з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення злочину (злочинів) прийнято називати елементарно групою. Вона виступає однією з під форми співучасті з попередньою домовленісттю (змовою). На відміну від інших під форм (організованої групи та злочинної організації), елементарна група не містить у своїх характеристиках якихось особливих параметрів.
Елементарна група може існувати у різних формах за об’єктивною ознакою (тобто