Таке запевнення не було правильним і до прийняття діючого кримінально-процесуального кодексу, а тим більше не співпадає з новими кримінальним і кримінально процесуальним кодексами.

Найменування стадії кримінального процесу “Виконання вироку” не є точним. В дійсності виконуються не тільки вироки, а й ухвали й постанови судів. Звичайно у більшості випадків ухвали і постанови, виносяться у зв’язку з вироком. Однак і вони мають самостійне значення. Тому точніше було б говорити про стадію виконання вироку, ухвали та постанови суду. Правильно було б найменувати відповідні розділи кримінально-процесуального кодексу, присвячені виконанню вироку, ухвали та постанови.

У даній же курсовій роботі, щоб уникнути довгого найменування, ми будемо умовно приміняти термін “виконання вироку”, маючи на увазі його справжній характер.

Таким чином, виконання вироку – це заключна та самостійна стадія кримінального процесу України, в якій реалізується вступивший в законну силу вирок шляхом звернення його до виконання, контролю суду та нагляду прокурора за приведенням вироку до виконання і законністю виконання судового рішення у встановлених кримінально-процесуальних законах послідовності вирішення питань, які виникають в процесі виконання вироку поза поданням органів і організацій, фактично виконуючих вирок громадських організацій і трудових колективів, по заявах окремих громадян, так і по ініціативі суду чи прокуратури.

Діяльність громадських організацій і трудових колективів в стадії виконання вироку багатоманітна. Вона проявляється в порушенні перед судом клопотань: 1) про звільнення від покарання у вигляді права займатися певною діяльністю чи займати певну посаду; 2) про зменшення випробувального терміну, по відношенню до умовно засудженого; 3) про включення часу відбуття випробувальних робіт до трудового стажу; 4) про дострокове зняття судимості з засуджених. До неї також відноситься діяльність наглядаючих комісій та комісій по справах неповнолітніх та порушенню клопотань про дострокове та умовно-дострокове звільнення, заміні покарання і т.д. Уся ця діяльність кримінально-процесуального права.

Участь представників громадських організацій і трудових колективів в судових засіданнях по вирішенню заяв чи клопотань здійснюється у чітко визначених процесуальних формах, які передбачені кримінально-процесуальною діяльністю.

Українському кримінальному процесу властиве незмінюваність вироку, постанови суду. Вона виражається в тому, що суд першої інстанції не вправі сам змінити вирок, постанову чи ухвалу в судовому засіданні. Такі зміни у вирок у разі необхідності можуть бути внесені вищестоящим судом в порядку касаційного чи апеляційного виконання. Це – одна з найважливіших гарантії забезпечення законності винесеного вироку, в кримінальному судочинстві.

Однак не рідко зустрічаються недоліки, помилки, неясності та проблему вироку котрі можуть бути усунені, виправлені, роз’яснені чи виконані судом, який виніс вирок, без залучення вищестоящого суду.

Де ж та грань, котра обмежує виправлення дефектів вироку методом судового нагляду від виправлення їх шляхом розгляду питань, шляхом виконання вироку? На нашу думку, вона проходить по лінії відмежування питань основного значення вироку від питань, які не зачіпають його.

Основне значення вироку по кожній справі заключається у вирішенні питання обвинувачення і покарання. Якщо суд допустив помилку та недоліки у вирішенні основних питань, які являються предметом розгляду судом і ці помилки та недоліки виявлені вже після вступу вироку в законну силу, в процесі його виконання, то виправити їх може лише вищестоящий суд, який наділений функціями нагляду, шляхом судового нагляду. Суд, який виніс вирок, не наділений правом пере вирішувати питання, які зачіпають основне значення вироку, наприклад, він не може змінювати формулювання обвинувачення, фактичні обставини справи, кваліфікацію злочину чи міру покарання.

Якщо ж виникає питання про зарахування попереднього заключення, приналежності доказів, розрахунку за судові витрати, виправлення технічних помилок вироку та інші, котрі по яким небудь причинам не вирішені у вироку, то вони можуть бути вирішені судом в процесі виконання вироку шляхом винесення доповнення до вироку.

Немає необхідності, наприклад, опротестовувати шляхом судового нагляду вирок і відмінити його з передачею справи на повторний розгляд тільки для того, щоб зарахувати засудженому строк перебування в СІЗО в термін відбуття покарання чи для вирішення питання про повернення йому вилученого доказу чи виправити явну технічну помилку вироку.

При роз’ясненні сумнівів і неясностей, які виникли в процесі виконання вироку, суд не змінює змісту вироку, а лише роз’яснює і тільки це значення, яке не ясне для органів, фактично виконуючих вирок.

В літературі були висловлені такі точки зору: помилки вироку, пов’язані з порушенням форм судової діяльності, повинні виправлятись в касаціному порядку, а помилки, не пов’язані з судовою діяльністю, - в порядку виконання вироку. Так, Я. С. Аврах писав: “Особливої уваги заслуговують питання про виправлення “вкравшихся” в судовий вирок помилок. Належним шляхом виправлення таких помилок, якщо вони полягають в порушенні форми судової діяльності чи стосуються кваліфікації злочину, роду і розміру покарання являється виконанням в касаційному чи апеляційному порядку. Однак можуть траплятися випадки, коли помилка не стосується ні форми судової діяльності, ні вирішенню справи по суті, а зводиться до невірного викладення тих чи інших обставин (наприклад, у вироку немає зазначено про попереднє тримання і т.д.) чи до простих неточностей (помилка у віці, імені і т.д.). Виправлення цих помилок здійснює суд, який виніс вирок.” [5; 195-196]

З даним переконанням неможливо погодитись. Наведені автором приклади свідчать про наступне: всі дефекти вироку, які виправляються в порядку виконання вироку, завжди являються порушенням форми судової діяльності.