Це не можна визнати правильним. Перед усім постанова, ухвала, яка виконується по сукупності вироків, не доповнює раніше винесений вирок. Суд вирішує запитання про з’єднання чи поглинання мір покарання, назначеними раніше винесеними виркоами. При цьому покарання само по собі не відмінюється і не змінюється, а вирішується лише питання про те, яку міру покарання по сукупності в кінцевому результаті повинен відбувати засудження. Взагалі б було не правильно допускати, щоб один той самий суд (суд допускати інстанції) був би наділений правом відмінювати ним же приймати вирок. Тут немає відміни, так як раніше винесені вироки зберігаються в силі і після покарання за сукупністю декількох вироків.

В стадії виконання вироку суд не може: уточнювати факти чи давати їм іншу юридичну кваліфікацію; втручатися в розгляд питання про доказаність чи недоказаність вини і характеру її; переглянути питання про назначене судом першої інстанції покарання по суті, признавши його неправильним. Суд може тільки звільнити достроково чи умовно-достроково від подальшого відбуття покарання, замінити вид відбуття покарання, назначений судом, іншим і т.д. но робить він це не тому, що суд першої інстанції помилився і потрібно виправити помилку, а тому, що в ході виконання вироку з’явилися нові обставини, які необхідно врахувати при вирішення питання про подальше відбуття покарання засудженим.

Діяльність суду в стадії виконання вироку є діяльністю по здійсненню, правосуддя. Вона заснована на демократичних принципах кримінального процесу. Останнє розуміється, здійснюється з урахуванням конкретних умов даної стадії процесу. Так, принцип гласності виражається в тому, що суд вирішує більшість питань у відкритому судовому засіданні, а деякі з них навіть у виїзних сесіях безпосередньо у виправно-трудових установах в присутності засудженого, а також інших громадян. Постанови суду доводять до відома засудженого, що використовується як засіб виховного характеру. Справи розгядаються на основі принципу усності, без посередності, неперервності судового засідання. Суд безпосередньо вислуховує засудженого, представників адміністрації виправно-трудових установ, громадських організацій, лікувальних закладів і т.д. В засіданні приймає також участь прокурор і захисник.

Засуджений є повноправним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності і користується всіма правами на захист, йому надається можливість як особисто, так і з допомогою захисника захищати свої права та законні інтереси в судовому засіданні.

В кримінально-процесуальний літературі дуже поширена неправильна точка зору що принцип здійснення обвинуваченого права на захист діє тільки до моменту входу вироку в законну силу. М.А. Чєльцов пише: “Практично обвинувачений зберігає всі права суб’єкту процесу .. до вступу вироку в законну силу” [4; ст.183].

З таким переконаннями погодитись не можна. Правом на захист користується засуджений і виправданий у всіх стадіях кримінального процесу і після вступу вироку в законну силу. Засуджений наділений всіма правами для відстоювання і захисту своїх прав і законних інтересів шляхом активної участі в судових засіданнях.

Деякі автори визнають за засудженими право на захист і в стадії виконання вироку, но з обмеженням. Вони вважають, що він ними користується лише для вирішення окремих питань. Але це не так, незалежно від характеру розглядаємого питання засуджений завжди користується правом на захист.

В стадії виконання вироку діє також принцип об’єктивної істини. Вирішуючи любе питання, суд встановлює фактичні обставини. Тут з’являється таж вимога, що й в других стадіях процесу, а саме встановити факти такими, які вони були в дійсності (точно встановити факти виправлення засудженого, факт злісного ухилення від відбуття покарання і т.д.).

По кожному питанню, яке вирішується судом при виконання вироку, наявне своє коло питання які необхідно вивчити. Воно визначається як кримінальним, так і кримінально-процесуальним законом. При вирішенні, наприклад, питання про дострокове звільнення від відбуття покарання необхідно перевірити, встановити наступні обставини: 1) недосягнення повноліття до моменту скоєння злочину; 2) вік засудженого до моменту вирішення питання про звільнення; 3) відбуття засудженого не менше однієї третини покарання, визначеної вироком суду; 4) доведення виправлення засудженого шляхом дослідження фактів його зразкової поведінки і чесного відношення до праці і навчання; 5) відношення адміністрації трудової колонії для неповнолітніх і комісії для неповнолітніх до питання про примінення до неповнолітнього дострокового звільнення і т.д. при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення чи заміну покарання іншим, більш м’яким покаранням чи виникають питання, пов’язані з віком засудженого. Крім вказаних вивчають і такі питання: 1) чи відбув засуджений половину чи дві третини визначеного судом покарання; 2) чи не має обставин, виключаючих застосування умовно-дострокового звільнення і т.д. Основними питанням, яке входить в предмет доказування по справах про заміну покарання в зв’язку з ухиленням від відбуття покарання, являється встановлення факту злісного ухилення від відбуття покарання.