Проголошення і всенародне підтвердження незалеж-ності України породили необхідність докорінних змін у всіх сферах суспільного життя. Перед творчими силами республіки постало завдання розвитку Української Дер-жави, зміцнення її правової системи і правопорядку. Гласність і демократія стають неодмінною умовою діяльності правоохоронних органів, вимагаючи її переос-мислення. До числа невідкладних завдань, що вирішують-ся державою на сучасному етапі, відноситься удоскона-лення роботи правоохоронних органів по забезпеченню прав і свобод громадян, їх честі, гідності, швидкого і по-вного розкриття злочинів.

Важлива роль у досягненні цих завдань відводиться юридичній науці, покликаній глибоко дослідити акту-альні проблеми, що є найбільш значимими для теорії і практики кримінального судочинства. Одну із таких проблем складають питання правового статусу свідка, використання його показань як джерела доказів при роз-критті і розслідуванні злочинів.

Свідоцькі показання є досить поширеним джерелом доказової інформації, рідко яка кримінальна справа обхо-диться без них. Однак у судовій і слідчій практиці існує думка, що свідок лише зобов 'язаний з 'явитися за викли-ком, дати правдиві показання, а в разі відмови від дачі показань чи дачі завідомо неправдивих показань нести кримінальну відповідальність. Таке ставлення нерідко викликає протидію певної частини свідків, які почина-ють ухилятись від виконання своїх громадянських обоє 'язків.

Права та обов'язки суб'єктів кримінально-процесу-альної діяльності, в тому числі й свідків, повинні чітко регламентуватися законом і бути в такому співвідно-шенні, яке б дозволяло їм активно відстоювати свої права і здійснювати функції без заподіяння шкоди особи-стим правам інших осіб та інтересам держави.

У той же час, як справедливо вказується в проце-суальній літературі, ті права, що їх мають свідки, не дозволяють їм реально захищати свої інтереси під час провадження попереднього розслідування чи судового роз-гляду. Недостатня відрегульованість процесуального становища свідка зачіпає інтереси багатьох громадян, які надають допомогу правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю. Вирішення цієї проблеми вба-чається в розширенні прав свідка, наданні йому додат-кових гарантій, які б забезпечували охорону його мораль-них та майнових інтересів.

Слід зазначити, що останнім часом у структурі злочинності домінують кримінальні прояви, які характе-ризуються агресивністю, жорстокістю та професійною спрямованістю. В судах нерідко виникає потреба оголо-шення показань свідків, які вони давали на попередньому слідстві, з тієї причини, що ці показання відрізняються від показань у судовому засіданні. Очні ставки між свідками часто викривають їх в неправдивості показань. У слідчих підрозділах республіки збільшується масив кримінальних справ, слідство в яких зупинене на підставі пункту 3 статті 206 КПК України, тобто у зв 'язку з невстановленням особи, яка скоїла злочин. Час-тина цих справ не доводиться до судового розгляду саме через дачу свідками неправдивих показань на попереднь-ому слідстві. Однією з гарантій одержання достовірних свідоцьких показань є наявність кримінальної відповідальності свідка за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань. Проте процедура реалізації відповідальності свідка за невиконання своїх громадянських і правових обов'язків розроблена недо-статньо повно і точно, а в ряді позицій — надмірно

складна. Це в багатьох випадках призводить до того, що вона взагалі не застосовується. Безкарність стосов-но неправдивих показань та відмови від дачі показань свідка негативно впливає на громадян, які залучаються в цій якості до кримінального процесу, нерідко зводить нанівець зусилля слідства, шкодить правосуддю. Разом із факторами, спрямованими на правове забезпечення до-стовірності свідоцьких показань через застосування санкцій до свідків, не менш важливим є знаходження й інших шляхів стимулювання участі громадян у криміна-льному судочинстві як свідків. Недооцінка ролі свідків, яким доводиться давати показання, незважаючи на шантаж, погрози, небезпеку насилля з боку злочинців, згубно впливає на здійснення правосуддя.

Не можна казати, що ця проблема не привертала уваги науковців. Різні її аспекти висвітлювались у робо-тах Л.Є. Ароцкера, Р.С. Бєлкіна, О.М. Васильєва, Ю.М. Грошового, В.Я. Дорохова, А.Я. Дубинського, А. В. Дулова, П.С. Елькінд, Л.М. Карнєєвої, В. В. Леонен-ка, І.Л. Лузгіна, В.Г. Лукашевича, М.Л. Якуба, М.М. Ми-хеєнка, M.L Порубова, В.А. Попелюшко, Р.Д. Рахунова, В. І. Смислова, Ф.П. Тарасенка, В.П. Шибіко та інших вчених. Однак питання, пов'язані із свідоцькими пока-заннями, досліджувались або у зв'язку з вирішенням більш широких проблем, або під кутом зору окремих ас-пектів. До того ж, деякі питання, що охоплюються цією проблемою, залишаються дискусійними. В той же час немає спеціального дослідження, де в комплексі роз-глядалися б теоретичні і практичні проблеми правового статусу свідка, його показань у кримінальному процесі. Проведення подібного дослідження з урахуванням особли-востей українського законодавства і практики його застосування є досить важливим і необхідним ще й у зв 'язку з підготовкою нового Кримінально-процесуально-го кодексу України.

ГЛАВА I. Свідок у кримінальному процесі

1. Суб'єкти свідоцьких показань

З появою в суспільстві діянь, які визнавалися небезпечними, тобто злочинними, люди завжди намагались встановити осіб, винних у вчиненні злочину, і покарати їх за скоєне. Шляхи і спо-соби встановлення злочинців, а також усіх фактичних обставин злочинного діяння в різні часи і в різних народів були неоднако-вими. Вони залежали від рівня знань, стану науки та техніки в даному суспільстві, від того, яка в ньому система органів, що здійснюють розслідування злочинів та їх судовий розгляд. Проте слід зазначити, що справедливість вирішення справи, справед-ливість покарання завжди шанувалась усіма народами.

Історично первісна форма процесу — обвинувальний процес — будувався на активній участі сторін і передусім обвинувача. Кла-сичною формою обвинувального процесу був римський судовий процес, основна ідея якого закладена в формулі — немає обвину-вача, немає і суду. Незважаючи на складність