погрозу помститися за раніше дані показання (ст. 180 КПК). Враховуючи складність теперішньої криміногенної ситу-ації в нашому суспільстві, слід визнати, що на сьогоднішній день цього вже недостатньо, адже погрози розправи з свідками є цілком реальними. Досить актуальним у цьому аспекті є прий-няття Верховною Радою України 23 грудня 1993 року Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у криміналь-
1 Рахунов Р.Д. Свидетельские показания — С. 47.
ному судочинстві». Цей закон був підготовлений з урахуванням законодавчого досвіду розвинутих зарубіжних країн, зокрема за-конів США «Про контроль над організованою злочинністю» та «Про захист жертв і свідків злочину», які були прийняті відповідно в 1970 та 1982 роках. Названий закон до кола осіб, які мають право на забезпечення безпеки, включає і свідків. До за-ходів безпеки входять: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; заміна документів та зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання; закритий судовий розгляд і таке інше. Для здійснення заходів безпеки органи внутрішніх справ у складі своїх структур створюють спеціальні підрозділи1.
Аналізуючи положення Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», не можна не підкреслити головного — цей закон розширює по-тенційні можливості для функціонування нового правового інституту і дозволяє перейти до вирішення проблеми не з відо-мчих чи навіть міжвідомчих позицій, а в загальному контексті -створення державно-правового механізму щодо захисту осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.
На жаль, на сьогодні більшість положень цього закону носять чисто декларативний характер, оскільки для того, щоб він діяв у повному обсязі, потрібно виконати, як мінімум, одну умову, створити спеціальні фонди що стали б джерелом фінансування для проведення цих заходів.
Уявляється, що впевненість свідків у тому, що їх моральні і матеріальні інтереси, життя і здоров'я перебувають під надійною охороною закону, дозволить підвищити відповідальність цих осіб за виконання свого громадянського обов'язку.
Під час провадження розслідування свідок вправі ознайомити-ся з протоколом своїх показань і вимагати внесення до нього змін і уточнень. Проте закон не гарантує йому можливості ознайоми-тися, коли він вважає це потрібним, із записами своїх показань у протоколі судового засідання. Враховуючи, що законодавець вста-новив відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а неточність і неповнота 'їх запису в протоколі судового засідання можуть позначитися на прийнятті рішення про визнання свідка винним у вчиненні цього злочину, — в законі слід передбачити право свідка знайомитися з протоколом судового засідання в тій частині, де записані його показання, і подати письмово свої за-уваження, які повинні прилучатися до протоколу.
1 Статті 3, 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які бе-руть участь у кримінальному судочинстві» // Голос України. — 1994. —
2 березня
Іноді обвинувачувані, підсудні або ж потерпілі, щоб принизи-ти доказове значення показань свідка, зводять на нього наклеп, характеризують з найгіршого боку, повідомляючи нерідко вига-дані ними факти. Тому, на наш погляд, у законі слід надати свідкові можливість захистити свої показання, а також честь і гідність. Такою можливістю може стати право свідка клопотати про провадження додаткових слідчих дій з метою захисту своїх показань, наприклад, очної ставки з особою, яка зводить наклеп на нього.
Нарівні з моральними, свідок має і матеріальні інтереси, які зумовлені тими витратами, шо він поніс у зв'язку з викликом до слідчого чи суду. Особливо це стосується свідків, які прибули з іншого населеного пункту і несуть значні грошові витрати (проїзд, готель і таке інше Тому було б доцільно прирівняти ви-трати, які несе свідок при явці за викликом до правоохоронних органів чи суду, до витрат у відрядженні, зберігаючи при цьому його середню зарплату за місцем роботи. Це значною мірою сти-мулювало б сумлінне виконання свідком свого обов'язку щодо явки за викликом.
Уявляється, що правова регламентація становища свідка в су-дочинстві буде чіткішою, а захист прав - реальнішим, якщо всі його права і обов'язки звести в одну статтю Кримінально-проце-суального кодексу. У зв'язку з цим, на наш погляд, статтю 70 КПК України треба назвати «Права і обов'язки свідка», а части-ни 1 і 2 цієї статті викласти в такій редакції: «Свідок має право: знати, у якій справі він викликаний; давати показання рідною мовою або іншою, якою володіє; користуватися послугами пере-кладача; формулювати відповіді на запитання на свій розсуд; власноручно записувати свої показання; відмовитися від відповіді на запитання, які спрямовані на викриття його або близьких йому осіб у скоєнні злочину; використовувати нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розра-хунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті; знайомити-ся з протоколом кожної слідчої дії, що проведена за його учас-тю, а також протоколом судового засідання в тій частині, де містяться його показання, клопотати про внесення до них змін і доповнень; клопотати про провадження додаткових слідчих дій з метою захисту своїх показань; клопотати про вжиття заходів без-пеки з метою захисту його і близьких йому осіб від можливих по-сягань; оскаржити дії і рішення слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора і суду, якщо вважає, що ними порушені йо-го права і законні інтереси; вимагати відшкодування витрат, які він поніс у зв'язку з явкою до органів розслідування чи суду.
Свідок зобов'язаний: з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі йому обставини у справі; повідо-мити про зміну свого місця проживання;