Неправдиві показання свідка можуть перешкоджати повному, всебічному розслідуванню злочинів і розгляду справ в суді, зава-жати встановленню об'єктивної істини у справі, викликати про-вадження зайвих слідчих і судових дій. До числа найбільш

2 Смыслов В.И. Свидетель... - С. 59.

Аналогічні новели існували також у післяреволюційному криміналь-но-процесуальному законодавстві. Згідно з ст.61 КПК РРФСР від 1923 року, слідчий у випадку відмови свідка від дачі показань складав протокол і надсилав справу до найближчого народного суду. При відмові від дачі показань у суді — покарання накладалося безпосеред-

3 ньо судом, який викликав особу як свідка у кримінальній справі. Пономарев Г., Никандров В. Лжесвидетельство - угроза правосудию // Советская юстиция. 1991. № 18. - С. 8.

тяжких наслідків дачі завідомо неправдивих показань належать безпідставне порушення кримінальних справ; притягнення де кримінальної відповідальності; арешт чи віддання до суду; безпідставне пом'якшення відповідальності; призначення надто м'якого покарання і виправдання винного; повернення справи для додаткового розслідування чи нового судового розгляду. Не менш тяжким наслідком є й те, що всі ці порушення, а особли-во необгрунтоване обвинувачення невинних або виправдання злочинців, породжують недовіру громадськості до діяльності ор-ганів розслідування та суду.

Визначення поняття завідомо неправдивих показань у юри-дичній літературі в основному зводиться до того, що це навмис-не, неправдиве викладення свідком обставин, які підлягають встановленню у справі, що розслідується або розглядається в суді, з метою дезинформації органів слідства і суду та створення у цій справі неправдивого уявлення про докази1.

Аналіз вивчених кримінальних справ щодо осіб, засуджених за ст. 384 КК України , спеціальної літератури та опублікованої практики свідчить про те, що дача завідома неправдивих пока-зань може здійснюватися різними способами: викладенням вига-даних фактів, перекручуванням справжніх фактів, їх заперечен-ням або підміною. Ще одним способом, який є спірним у процесуальній літературі, слід назвати замовчування справжніх фактів. З цього приводу існують різні точки зору. Одні науковці вважають, що замовчування свідком фактів про відомі йому об-ставини, які мають значення у справі, необхідно розглядати як дачу завідомо неправдивих показань3. На думку інших, замовчу-вання - це ухилення свідка від дачі показань4.

Уявляється, що визнати злочинним неправдиве показання можна лише тоді, коли воно є придатним для використання у справі як доказу за змістом і в той же час перешкоджає встанов-ленню істини у цій справі. Тому, на наш погляд, більш правиль-ною є позиція авторів, згідно з якою для обвинувачення свідка в дачі завідомо неправдивих показань недостатньо встановити, що його дії були спрямовані на приховування істини у справі. Потрібно, щоб вони полягали у створенні неправдивих доказів,

Шмидт А.А. Тактические основы распознания ложных показаний и изобличения лжесвидетелей Автореф. дис. ... канд. юрид наук -Свердловск, 1973. - С. 7.

У процесі дослідження цієї проблеми вивчено 107 архівних криміна-льних справ щодо осіб, які були засуджені судами України за ст 178 КК в період з 1989 по 1994 роки.

Хабибуллин М., Малков В. Ответственность за лжесвидетельство // Со-циалистическая законность. - 1969. - № 8. - С. 22 Черных И.М. Уголовная ответственность свидетеля // Правоведение 1969. № 1. - С. 142.

тобто поряд із замовчуванням справжніх фактів повідомляються протилежні чи перекручені факти. Лише в цьому випадку замов-чування слід розглядати як дачу завідомо неправдивих показань. В інших випадках його можна розцінювати не інакше, як ухилен-ня від дачі показань1. У той же час потрібно зауважити, що у ви-падку, коли свідок через свої фізичні чи психічні вади дає неправдиві показання, вважаючи їх при цьому правдивими, склад злочину в його діях відсутній.

Зазначимо, що вивчення кримінальних справ щодо свідків, засуджених за дачу завідомо неправдивих показань, свідчить про різноманітність мотивів вчинення ними цього злочину. Так, 23,7 відсотка засуджених дали неправдиві показання, керуючись по-чуттям жалю до обвинувачуваного, 5,7 відсотка вказали, що при-чиною їх дій було бажання помститися особі, стосовно якої во-ни дали показання обвинувального характеру. Ще 9,3 відсотка засуджених показали, що дати неправдиві показання їх спонукав страх бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Вони побоялися змінити первинні неправдиві показання на правдиві у зв'язку з тим, що раніше були попереджені про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Досить поширеною причиною, що породжує виникнення не-правдивих показань свідків, є вплив на них зацікавлених осіб:

27,5 відсотка засуджених вказали, що дали такі показання, враховуючи прохання обвинувачуваних та їх родичів або знайо-мих, ще 8,7 відсотка — після погроз цих осіб. Як не прикро, але по 23,7 відсотка справ взагалі немає відомостей про мотиви дачі свідками неправдивих показань. Це питання не з'ясовувалось ні слідчими, ні в процесі судового розгляду кримінальної справи.

На жаль, ще нерідко залишаються без реагування випадки схилення та спонукання свідків різними особами до дачі неправ-дивих показань. Так, у 29,3 відсотка справ на таких осіб прямо вказують засуджені свідки, проте ці факти так і лишилися на рівні констатації.

Аналіз вивчених кримінальних справ показав, що нерідко дачі завідомо неправдивих показань сприяла впевненість свідків у то-му, що їх обман залишиться невикритим, а дії - без реагування. Ця впевненість ґрунтується не тільки на тому, що ці показання заздалегідь ними приготовлені, деталі обману обмірковані, а ще й