Юдушкин С. Ложное показание // Социалистическая законность. 1975. №10. - С. 63; Цієї ж точки зору дотримується Матишев-скийП.С. Див.: Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Украины. - Киев, 1987. - С. 623.

У той же час слід зазначити, що одним із чинників, які нега-тивно впливають на ефективність боротьби з дачею неправдивих свідоцьких показань, є недосконалість порядку притягнення свідків до кримінальної відповідальності за цей злочин. Тому варто погодитися з А.Я. Дубинським, який справедливо підкрес-лював, що процедура реалізації відповідальності свідка за вико-нання « своїх громадянських і правових обов'язків розроблена недостатньо повно і точно, а в ряді позицій — надмірно складна. Це в багатьох випадках призводить до того, що вона взагалі не застосовується1.

Справді, ст. 279 КПК України передбачає порушення криміна-льної справи стосовно свідка за дачу ним завідомо неправдивих по-казань лише одночасно з постановлениям вироку, оскільки зако-нодавець вважає, що саме такий порядок гарантує забезпечення інтересів правосуддя від можливості чинити тиск на свідків з боку органів, які ведуть боротьбу із злочинністю, шляхом погрози засто-сування до них кримінальних репресій за невигідні їм показання2.

Уявляється, що такі доводи є непереконливими. Адже право-охоронні ограни виступають від імені держави і захищають інте-реси усіх громадян цієї держави. До того ж, кожен громадянин України має можливість оскаржити дії будь-якої посадової особи безпосередньо в суді.

Отже, як бачимо, законодавством відрегульовано порядок притягнення свідка до відповідальності лише у випадку, коли су-довий розгляд закінчується постановлениям вироку. А як же бу-ти, коли судовий розгляд завершується винесенням ухвали про застосування до неосудної особи примусових заходів медичного характеру, ухвали про закриття кримінальної справи чи її повер-нення для додаткового розслідування? Або ж як бути із свідками, які в ході попереднього розслідування дали завідомо неправдиві показання, а кримінальна справа на цій же стадії закривається за певними підставами? Чинним законодавством ці питання не відрегульовані.

Щодо порушення справи на стадії попереднього розслідуван-ня в процесуальній літературі висловлюються різні точки зору. Одні науковці вважають це неприпустимим явищем3, на думку

Дубинский А.Я. Свидетель на следствии и в суде // Основания и по-рядок реализации уголовной ответственности Межвузовский сборник научных статей. - Куйбышев, 1989 - С 107.

Аналогічний порядок притягнення свідка до відповідальності збере-жено і в проекті нового КПК України, підготовленого робочою гру-пою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Прав-ничою Фундацією.

Рахунов Р.Д. Свидетельские... - С. 56-57; Дремов В. Возбуждение су-дом дел о лжесвидетельстве // Социалистическая законность. 1976. № 10. - С. 52.

інших, загальні положення закону (ст.4 КПК України) зобов язу-ють не тільки суд, але й прокурора, слідчого і орган дізнання по-рушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ними ознак злочину, а значить і дачі свідком завідомо неправдивих по-казань1. Треті допускають, що порушення справи можливе під час попереднього розслідування, але наділяють цим правом ли-ше прокурора, який здійснює нагляд за розкриттям та розсліду-ванням злочинів2.

Однак зміст статті 279 КПК, де вказується, що «...порушення справи щодо свідка завідомо неправдиві показання може мати місце лише (виділено нами — С.С.) одночасно з постановлениям вироку» можна сприйняти як пряму заборону органам розсліду-вання порушувати кримінальну справу за цим фактом.

Тому доцільно частину 1 ст. 279 КПК України викласти в такій редакції: «Порушення справи щодо свідка, потерпілого, ек-сперта або перекладача завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад може мати місце одночасно з поста-новлениям вироку або винесенням ухвали чи постанови».

Крім того, цю статтю треба доповнити частиною 3 такого змісту: «У разі закриття кримінальної справи в ході попередньо-го розслідування за встановленим фактом завідомо неправдивих показань свідка чи потерпілого, висновку експерта чи непра-вильного перекладу перекладача прокурор, слідчий і орган дізнання порушують кримінальну справу».

Разом з тим виникає запитання: чи потрібно суду щоразу на-правляти справу, порушену за фактом завідомо неправдивих по-казань, для попереднього розслідування? Оскільки розслідування цієї категорії злочинів нерідко обмежується лише приєднанням до кримінальної справи копій протоколів допитів та інших доку-ментів3 то в цьому плані найбільш оптимальним уявляється рішення, яке пропонується А.Я. Дубинським. На його думку, си-ла впливу цього акту була б значно більшою, якби суду було на-дане право на підставі матеріалів попереднього розслідування і судового розгляду одночасно з винесенням вироку у справі, що розглядається, визначити відповідну міру покарання свідкові, який дав завідомо неправдиві показання .

Шмидт А.А. Указ, работа. - С. 13.

Астапова Л.И. Уголовно-правовые и процессуальные вопросы ответ-ственности за лжесвидетельство // Пути совершенствования деятель-ности следственных аппаратов органов внутренних дел. — Ташкент,

31987. - С. 143.

У 29,1% вивчених справ пред'явленню особі обвинувачення за ст. 178 КК України передувало тільки зняття копій з протоколів слідчих дій,

4 Що проводились в основній справі. Дубинский А.Я. Свидетель... - С. 109.

На користь цієї позиції свідчать і результати вивчення архівних кримінальних справ про завідомо неправдиві показання свідків. Так, аналіз цих справ показав, що нерідко лише від мо-менту порушення справи судом і прийняття її до свого провад-ження слідчим проходить кілька місяців1. Безперечно, ця тягани-на негативно впливає на ефективність боротьби з даною кате-горією злочинів, оскільки породжує у громадян думку про фор-мальність процедури попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, мож-ливість обійти закон і підриває впевненість у невідворотності по-карання за скоєний злочин.

У той же час позиція А.Я.