Лукашевич В.З. О понятии доказательств в советском уголовном про-цессе // Правоведение. 1963. № 1. - С. 118; Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элъкинд П.С. Проблемы доказательств в советском УГОЛОВ-НОМ процессе - Воронеж, 1978. - С. 101.

Мосесян Г.С. Оценка доказательств в советском уголовном процессе: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Харьков, 1965. - С. 4; Михеен-ко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. — Киев, 1984. — С. 80, Карнеева Л.М. Доказательства в советском уго-ловном процессе. — Волгоград 1988. - С. 22.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. - М., 1973. -С. 202.

Хутыз М. Понятие судебного доказательства // Советская юстиция " 1978: №15. - С. 13.

ми, а лише знаннями про ці факти, інформацією про них. І саме інформація (відомості) про факти допомагає слідчому створити модель (образ) відповідного явища, яке мало місце в минулому1.

Підтвердженням цієї тези служить також аналіз етимологічно-го, значення термінів «факт» і «фактичні дані», Так, термін «факт» вживається в двох значеннях: а) справжня, не вигадана подія; б) те, що трапилося насправді. Термін «фактичний» озна-чає «такий, що відображає справжній стан чого-небудь, відповідає фактам»2. І, нарешті, вираз «дані» визначається як «відомості, що потрібні для якого-небудь висновку, рішення»3. Отже, на наш погляд, найбільш правильною і плідною є позиція вчених, які трактують визначення поняття доказів як фактичних даних — відомостей про факти4.

Для того, щоб усвідомити співвідношення фактичних даних та їх джерел, уявляється доцільним спочатку з'ясувати, що ж таке джерело доказів. Зазначимо, що одним із чинників, що породжу-ють розбіжності серед процесуалістів у тлумаченні цього терміну, є відсутність, на нашу думку, його визначення в законодавстві. В процесуальній літературі існує «кілька точок зору на поняття джерел доказів. Наприклад, Г.М. Коп'єва під джерелом доказів розуміє «матеріальні об'єкти, здатні при певних процесуальних умовах дати інформацію про обставини, що мають значення для кримінальної справи»5.

На думку С.А. Шейфера, це «сліди подій, що виникли до пізнавального процесу»6. В ряді робіт джерелами доказів назива-ються особи, які дають показання і висновки (свідок, по-терпілий, обвинувачуваний, експерт)7 а в деяких вказується, що

Слід зазначити, що й дореволюційні процесуалісти вважали доказами саме відомості про факти: «Основне завдання при встановленні об-ставин скоєного злочину, - писав І.Я. Фойницький, — зібрати відо-мості про факти, які мають до них яке-небудь відношення і з точністю встановити їх достовірність» (див.: Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Т. 2. - СПб., 1910. - С. 174).

3 Словник української мови. Т. 10. - Київ, 1979. - С. 552.

4 Словник української мови. Т. 2. - Київ, 1972. - С. 210. В проекті нового КПК України, термін «фактичні дані» замінено на

5 «відомості про факти», що, на наш погляд, є позитивним. Копъева А.Н. Спорное в понятии источника доказательств по уголов-ным делам // Оптимизация расследования преступлений. - Иркутск, 61982. - С. ИЗ.

Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном про-цессе. - Саратов, 1986. - С. 28.

Мотовиловкер Я. О. Некоторые вопросы теории советского уголовно-го процесса в свете нового уголовно-процессуального законодатель-ства. - Кемерово, 1962. - С. 98.

це є сукупність носія доказової інформації та процесуальної фор-ми її одержання1.

На наш погляд, визначення джерел доказів як матеріальних об'єктів є не зовсім правильним. Адже в цьому випадку немож-лива реалізація вимоги закону про допустимість доказів, оскільки значно розширюється коло джерел доказів, а це суперечить час-тині 2 ст. 65 КПК України, яка містить її вичерпний перелік.

Не можуть бути джерелами доказів і особи, які дають показан-ня і висновки. Вони відіграють важливу роль у формуванні доказів, але не є безпосередніми процесуальними джерелами до-казів, що містяться у справі. Точніше було б називати їх носіями можливої доказової інформації. Адже поки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана і не закріплена в передба-ченій законом формі, доказів ще немає, а отже немає і їх дже-рел2. Так само взаємозв'язок між носієм доказової інформації і процесуальною формою її закріплення не може бути підставою для їх об'єднання в одне поняття під загальним терміном «дже-рело доказів».

На наш погляд, джерела доказів є певною процесуальною формою, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються дока-зами, залучаються до сфери кримінального судочинства. Тому ми повністю поділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що джерелами доказів є вказані у частині 2 ст. 65 КПК України по-казання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи.

У той же час справедливим є зауваження В.М. Тертишника, який вказує: «... як можна вважати джерелом доказів речові до-кази, якщо вони самі по собі вже докази»3 Оптимальне вирішен-ня цієї проблеми пропонується М.М. Михеєнком. На його дум-ку, термін «речові докази» в законі потрібно замінити на більш точний — «предмети». Крім того, він досить слушно зазначає, що прибічники теорії «подвійного» та «єдиного» поняття доказів ли-ше дезорієнтують практичних працівників, націлюючи їх на ото-тожнювання доказів та їх джерел. А це призводить до того, що при обґрунтуванні рішень слідчі та суди нерідко оперують не фактичними даними, одержаними з процесуальних джерел, а ли-ше перелічують ці джерела.

1 Фаткуллин Ф.Н. Доказательства и их источники: анализ содержания // Советское государство и право. 1973. № 1. - С. 74. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводст-ве. - К., 1984 - С. 80.

Тертышник В.М. Доказательства и доказывание в советском уголов-ном процессе. - Харьков, 1992. - С. 25.

Безперечно,