1 Це може мати значення при оцінці правдивості (достовірності) свідоцьких показань.

Якуб М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. — М., 1968. - С. 88. Рахунов Р.Д. Свидетельские... - С. 29; Уявляється досить справедли-вою точка зору тих вчених, які вважають, що наведений в ст. 64 КПК України перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримі-нальній справі, є узагальненим, але не вичерпним, оскільки всі фак-ти і обставини, що мають значення для цієї справи, підлягають дока-зуванню (див.: Фаткуллин Ф.Н. Там же. - С. 53; Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі // Радянське право. 1983. № 1. - С. 57). Якуб М.Л. Показания... - С. 89.

Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978. — С. 138; Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. — Минск, 1978. - С. 108; Аналогічної точки зору дотримувалися деякі дореволюційні процесуалісти (див.: Розин Н.Н. Уголовное судопроиз-водство. - СПб., 1914. - С. 362).

свідоцьких показань не обмежується. На наш погляд, до змісту цих показань обов'язково повинні входити пояснення фактів, доводи та припущення свідка, оскільки це може сприяти пра-вильній побудові версій та пошуку шляхів виявлення і перевірки додаткових доказів.

Як цілком справедливо зауважує Л.Д. Кокорев, у цьому випад-ку змішуються два питання: що може бути доказом при одер-жанні інформації від свідка, і що може бути предметом показань цього ж свідка1.

Безперечно, судження та припущення свідка не є доказом у кримінальній справі. Це означає, що вони не можуть бути покла-дені в основу висновків у цій справі, але здатні реально вплину-ти на процес пізнання та встановлення істини під час слідства. До того ж, зважаючи на той факт, що розслідування будь-якого злочину проводиться, як правило, в умовах постійної інфор-маційної недостатності, нехтувати судженнями та припущеннями свідка було б просто нерозумно.

Та й важко не погодитися з М.І. Порубовим, який зазначає, що судження, висловлені свідком, є необхідним компонентом показань, і не лише свідка, а виключення їх із змісту показань є вимогою нездійсненною2. Тобто будь-яке показання свідка про будь-які обставини, сприйняті ним, є його судженням про ці об-ставини. В той же час судження свідка можуть бути результатом його висновків, зроблених на підставі інших відомих йому фактів. Іноді важко визначити межу між повідомленням свідка про відомі йому обставини і його судженнями про ці ж обстави-ни, настільки судження і фактичні дані тісно пов'язані між со-бою. Це пояснюється тим, що прогалини в сприйнятті та за-пам'ятовуванні свідок компенсує, іноді сам того не усвідомлюю-чи, шляхом власних суджень і висновків.

На судження і висновки свідка можуть вплинути його знання та досвід, за допомогою яких він визначає конкретні властивості чи ознаки об'єкта, що ним сприймаються. Наприклад, за фор-мою автомобіля свідок, який тривалий час працював на станції технічного обслуговування, визначає його марку, за шумом у двигуні — певну несправність.

На власних висновках свідка нерідко ґрунтуються його пока-зання про час події, відстань між певними об'єктами, швидкість їх руху, тобто відомості, пов'язані з одиницями виміру. Вони завжди мають певне значення для встановлення істини у справі.

І Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элъкинд 77.С. Там же. - С. 139 , Порубав Н.И. Там же. - С. 108. Аналогічної позиції дотримується та-кож A.M. Алексеев (див.: Алексеев A.M. Понятие свидетеля-очевидца и особенности его показаний // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1969. № 10. - С. 60).

Тому ми не можемо погодитися з позицією деяких авторів, що висновки чи судження не повинні входити до предмета свідоць-ких показань1. Інша справа, що питання про їх доказове значен-ня вирішується в залежності від умов сприйнятті свідком вказа-них вимірів, його індивідуальних якостей та необхідності вста-новлення точності цих вимірів у ході слідства2.

Предметом свідоцьких показань можуть бути судження свідка, який має спеціальні знання в певній сфері людської діяльності. Завдяки цим знанням свідок робить висновки прэ які-небудь об-ставини, що є недоступними для сприйняття іьшими особами. Наприклад, лікар за певними ознаками та результатами огляду хворого за допомогою діагностичної апаратури повідомляє про пошкодження внутрішнього органу у цього хворого. Або ж працівник контрольно-ревізійного управління робить висновок про можливі способи розкрадання грошей на підприємстві чи в організації. Обидва повідомлення ґрунтуються на спеціальних знаннях вказаних осіб. Проте, якщо в першому випадку свідок сприймав факти завдяки своїм спеціальним знанням, то в друго-му — на підставі цих знань він лише зробив висновок про існу-вання певних фактів3. Такі судження свідків можуть мати суттєве значення для встановлення істини, однак ні слідчий, ні суд не вправі покласти їх в основу висновків у справі без детальної і всебічної перевірки. Застосування висновків і суджень свідка в процесі побудови версій чи провадження конкретних слідчих дій має здійснюватись слідчим з урахуванням усіх наявних у кримінальній справі фактичних даних.

Як відомо, свідки в основному дають показання стосовно дій інших осіб, проте в практиці нерідко виникає си-уація, коли во-ни допитуються з приводу власних дій та вчинків. У процесу-альній літературі цілком справедливо зазначається, що при наяв-ності у органів розслідування даних про винність эсоби у скоєнні злочину її допит як свідка повинен виключатися4. Однак у

Якуб М.Л. Показання... - С. 89; Астанова Л.И. Проблемі статуса сви-детелей в уголовном процессе: Автореф. дис... канд. юрид. наук. -Ташкент,