Детальніший аналіз поняття допиту з точки зору процесуаль-ної науки дозволяє виявити деякі загальні його ознаки. Насампе-ред слід вказати, що правовою основою допиту є сукупність діючих процесуальних норм, які забезпечують законність цієї слідчої дії. Проведення допиту є можливим тільки після пору-шення кримінальної справи і лише особами, які ведуть процес.

Хасан Б. И. Особенности изучения личности свидетелей и потерпев-ших по делам, связанным с применением огнестрельного оружия // Проблемы изучения личности участников уголовного судопроизвод-ства. - Свердловск, 1980. - С. 88. Порубов Н.И. Научные... - С. 7.

Суть допиту полягає в одержанні показань від особи, яка допи-тується. І, зрештою, ці показання повинні мати відношення до обставин, що розслідуються.

Таким чином, допит є процесуальною дією, яка полягає в одержанні в установленому законом порядку показань від особи, яка допитується, стосовно обставин, що мають значення у справі.

У залежності від правового статусу особи, яка допитується, розрізняють допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинува-чуваного та підсудного. Ефективність допиту свідка, як засобу одержання доказів, залежить від багатьох чинників, у тому числі й від дотримання процесуальної форми та вибору тактичних при-йомів проведення самого допиту'. При його провадженні метою слідчого є одержання від свідка показань, які б об'єктивно відо-бражали фактичні обставини справи. Успішне вирішення цього завдання визначається якістю підготовки до проведення цієї слідчої дії2. В юридичній літературі під такою підготовкою розуміється сукупність попередньо проведених заходів, які забез-печують результативність допиту, економію часу слідчого та процесуальні гарантії осіб, які допитуються3.

До таких заходів належать: вивчення матеріалів справи; визна-чення черговості допиту і способу виклику особи, яка допитує-ться; підготовка місця допиту та його технічне забезпечення; вивчення спеціальних питань для засвоєння знань в окремих сферах людської діяльності, які є предметом допиту; визначення, кого із третіх осіб потрібно запросити для участі в допиті; скла-дання плану допиту4.

Цілком зрозуміло, що наведений комплекс заходів у повному обсязі здійснюється лише при підготовці до складних допитів. Для коротких, фрагментарних допитів є характерним зменшення обсягу таких заходів та часу на їх підготовку. Слідчий вирішує питання обсягу підготовчих дій з урахуванням предмета та мети допиту. Попереднє формулювання останньої зумовлює організо-ване та цілеспрямоване проведення допиту5.

Прийняття рішень, пов'язаних з підготовкою до допиту, залежить від тих відомостей, якими володіє слідчий. Тому почат-ковим етапом підготовки завжди є вивчення матеріалів криміна-

1 Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. -К., 1993. - С. 82.

. 2 Коновалова В.Е. Тактика допроса свидетелей и обвиняемых. - Харь- . ков, 1956. - С. 3. 1

3 Порубав Н.И. Научные... - С. 88.

4 Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. — М., 1970. — С. 62-63.

5 Кпмапкпв B.C. Тактика лопооса. — Хаоьков. 1975. — С. 75.

льної справи. При цьому слідчий виявляє суб'єктів свідоцьких показань, вивчає їх особистість, можливу ступінь обізнаності про обставини, що підлягають встановленню.

Треба визнати, що не завжди відомо, особливо на початку слідства, хто з майбутніх свідків володіє потрібною інформацією і в якому обсязі. Однак це не дає права слідчому викликати гро-мадян навмання, в надії на те, що вони повідомлять щось суттєве у справі. В міру нагромадження доказової інформації створюють-ся умови, які дозволяють зробити висновок про повноту доказо-вого матеріалу та доцільність або недоцільність виклику для до-питу ще не допитаних свідків.

Виклик свідків до суду теж має свої особливості, оскільки іноді буває важко вирішити питання, кого з свідків, які допитані на попередньому слідстві, варто допитати в суді. Як правило, су-дді виходять з того, що виклику і допиту підлягають свідки, вка-зані в списку до обвинувального висновку. І це, в принципі, пра-вильно. Проте іноді слідчі включають до цього списку свідків, які дають показання, що не мають ніякого значення для з'ясування суті справи, або включають усіх свідків, які повідомляють про одні й ті ж другорядні обставини. Разом з тим, суддя вправі як за власною ініціативою, так і за клопотанням учасників процесу до-питати свідків, які вже допитані слідчим, але не включені ним до списку осіб, які підлягають виклику до судового засідання. Крім того можуть бути викликані нові свідки, показання яких, на дум-ку суду, є корисними для вирішення справи. Прокурор і захис-ник теж вправі клопотати перед судом про виклик і допит свідків, які не були допитані слідчим, але володіють певними відомостями, що мають значення у справі.

У зв'язку з цим суд повинен досить виважено підходити до питання виклику свідків до судового засідання, щоб запобігти випадкам виклику свідків, які нічого суттєвого у справі повідо-мити не можуть, та випадкам необгрунтованої відмови виклику свідків, сказання яких потрібні для правильного вирішення кримінальної справи1.

Під час вивчення матеріалів справи проводиться огляд речо-вих доказів, з'ясовується можливість їх використання при допиті свідка. Істотну допомогу в підготовці до допиту надає вивчення матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оскільки саме за-вдяки інформації, яка в них міститься, нерідко виявляються оче-видці вчиненого злочину. Одержуються відомості, що характери-зують особистість свідка та інших учасників кримінально-проце-суальної діяльності. Тобто вивчення цих матеріалів лише розши-рює пізнавальні можливості слідчого, позитивно впливає на хід

Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. — М., 1969. — С. 33.

встановлення істини. З цієї причини ми не