Наприклад, в ст. 93 КПК Болгарії лише зазначено коло осіб, яких за-бороняється допитувати як свідка. Аналогічне формулювання міститься в ст. 162 КПК Польської Республіки.

свідок. Для цього, на нашу думку, слід виділити ознаки, які ха-рактеризують суб'єкта свідоцьких показань.

Насамперед скажемо, що свідком може бути тільки фізична особа. Юридична особа в цій якості виступати не може. Адже ак-ти діяльності юридичної особи здійснюються шляхом складання різного роду ділових паперів на підставі статусу цієї юридичної особи. Отже, про певні дії юридичної особи можна допитати ли-ше окремих фізичних осіб, які є причетними до цих дій. Крім то-го, вимога, щоб як свідок у справі виступала тільки фізична осо-ба, ґрунтується на принципі незамінності. Свідок є незамінним, тому що факти, про які він повідомляє, сприйняті ним безпосе-редньо, або якщо пізнані не безпосередньо, то в крайньому разі особисто сприйняті, від іншої особи. Без цієї ознаки немає і свідоцьких показань. І, нарешті, за дачу завідомо неправдивих показань чи відмову від дачі показань свідок може бути притяг-нутий до кримінальної відповідальності (ст. 178, 179 КК України), а суб'єктом названих злочинів є лише фізична особа.

Другою ознакою є те, що дана фізична особа повинна бути психічно здоровою. Адже душевно хвора людина не може нести кримінальної відповідальності за вказані вище злочини, оскільки вона не усвідомлює своїх дій і не в змозі керувати ними, тобто є неосудною, а отже і не може бути суб'єктом кримінально-проце-суальних відносин1. Однак слід підтримати точку зору науковців, які вважають, що ті чи інші відхилення фізичного або психічного здоров'я, що спостерігаються в окремих осіб, не повинні пере-шкоджати їх допиту як свідка. Але це за умови, що дане відхилен-ня не позбавляє цих осіб здатності правильно сприймати і відтво-рювати обставини справи. Розпізнати ж наявність фізичної і психічної вади і ступенів її впливу на здатність правильно сприй-мати обставини і давати про них показання іноді дуже важко і мо-же вимагати спеціальних знань. Тому, коли виникає сумнів у здатності осіб правильно сприймати певні обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання, потрібно при-значати експертизу з метою визначення психічного або фізично-го стану цих осіб. Це положення існує в Кримінально-процесу-альному кодексі України. Зокрема, в ст. 69 КПК зазначається, що «нездатність осіб правильно сприймати обставини, які мають зна-чення для справи, встановлюється експертизою».

Ще однією з ознак, що характеризують суб'єкта свідоцьких показань, є його вік. Чинне законодавство України, країн СНД

Якщо звернутися до історії, то можна знайти в юридичній літературі пропозиції дореволюційних вчених щодо використання показань душевнохворих, оскільки, на думку процесуалістів того часу, у цих осіб періодично виникають так звані «світлі проміжки», коли вони здатні усвідомлювати свої дії і керувати ними.

та багатьох інших зарубіжних держав (Угорщина, Болгарія, Поль-ща, Німеччина, Австрія) не визначає вікових обмежень щодо осіб, які залучаються до кримінального процесу як свідки. Разом з тим, в англійському кримінальному процесі судова практика вважає мінімальним віком для малолітнього свідка 6 років1.

У процесуальній літературі радянського періоду також зустрічаються пропозиції встановити певні вікові межі, з яких особа вправі виступати як свідок. Так, В.Г. Власенко зазначає, що ступінь вірогідності одержання правильної відповіді при пев-ному віці є досить незначним. Проведений ним аналіз спеціаль-ної літератури та опублікованої практики свідчить про те, що з урахуванням акселерації мінімальним віком для малолітніх дітей, з якого вони можуть бути допитані як свідки, є 1 рік і 7 місяців2.

На нашу думку, така позиція є не зовсім правильною. Адже здатність дітей правильно сприймати події об'єктивної реаль-ності і давати про них показання залежить від багатьох причин. Насамперед це: ступінь розвитку дитини, характер тих показань, що від неї чекають, складність обставин, які можуть бути відоми-ми. Тому погодитись можна тільки з тим, що практику слід орієнтувати на допит малолітніх лише в крайніх випадках, коли без їх допиту неможливо обійтися і встановити обставини, що мають суттєве значення у справі3.

Наступною ознакою суб'єкта свідоцьких показань є його не-замінність. Свідок створюється самими обставинами справи і то-му є незамінним. Встановлення істини вимагає, щоб свідоцькі показання були захищені від будь-якого впливу. Саме тому зако-нодавець чітко визначив, що особа, яка брала участь у справі як свідок, не може виконувати у тій справі обов'язки судді, проку-рора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, секретаря су-дового засідання, перекладача, експерта, захисника, громадянсь-кого обвинувача або захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або відповідача (ст. 54- 63 КПК України).

У зв'язку з цим виникає питання про правомірність допиту в судовому засіданні як свідка слідчого, який провадив розсліду-вання у справі, що розглядається судом. В останні роки така практика набула значного поширення. З цього питання нами

1 Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Вели-кобритании, США и Франции Учеб пособие - К , 1988 - С 19. Власенко В.Г. Психологические особенности допроса несовершенно-летних свидетелей и потерпевших //