і термін «дослідження». Який саме з них слід використати для позначення відповідного елемента процесу доказування, вибирає сам дослідник3. Ми погоджуємося з такою позицією і вважаємо, що найбільш вдалим є термін «перевірка». Метою перевірки є визначення придатності зібраних доказів та їх процесуальних джерел для встановлення обставин, що ма-ють значення у справі. Вона полягає в детальному з'ясуванні оз-нак кожного окремого доказу і його джерела, в їх підтвердженні чи спростуванні шляхом одержання нових матеріалів, а також зіставлення усіх наявних у справі доказів і їх джерел для визна-чення їх достовірності та доброякісності4.
Таким чином, основними способами перевірки доказів і їх джерел є аналіз кожного з них, порівняння з іншими доказами та джерелами, провадження повторних або нових процесуальних дій. Перевірка доказів може здійснюватись також за допомогою оперативно-розшукової діяльності, проте це вже є непроцесуаль-ний спосіб.
Зауважимо, що в деякий країнах СНД вимогу про перевірку доказів зафіксовано в конкретних статтях кримінально-процесу-альних кодексів. Про це, зокрема, йдеться в КПК Російської Фе-дерації (ст. 70) і КПК Республіки Білорусь (ст. 64):
«Всі зібрані у справі докази підлягають ретельній, всебічній і об'єктивній перевірці з боку особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду». Уявляється, що було б доцільно за-кріпити таку вимогу і в КПК України.
Як вже зазначалось, серед процесуалістів немає також єдності й щодо визначення поняття оцінки доказів та їх джерел. «Оцінити
1 Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. Ка-зань. 1976. - С. 12.
Валяев А.И. Проверка доказательств как самостоятельный элемент процесса доказывания // Актуальные проблемы судоустройства, судо-производства и прокурорского надзора. - М., 1986. — С. 106
Савицкий В.М. Язык процессуального закона. Вопросы терминоло-гии. - М., 1987. - С. 151. Фаткуллин Ф.Н. Общие... - С. 12.
докази, — пише П.Ф. Пашкевич, — значить визначити, наскільки точно встановлений кожен з них, в якому взаємозв'язку з інши-ми доказами він знаходиться, який саме факт підтверджує або спростовує і що означають в сукупності всі зібрані у справі докази»1.
В.Д. Арсеньєв під оцінкою доказів розуміє визначення сили і значення кожного доказу окремо та всіх доказів у сукупності2. На думку А.І. Трусова, оцінка доказів - це встановлення до-стовірності і значення відомостей про факти, які містяться в доказах3.
Уявляється, що найбільш правильною і точною є позиція ав-торів, які вважають, що оцінка доказів - це розумова діяльність по визначенню належності до справи наявних відомостей, допу-стимості доказів, їх достовірності та достатності для прийняття відповідних рішень4.
Слід зазначити, що оцінці доказів та їх джерел завжди передує перевірка вказаних об'єктів. Ці два елементи процесу доказуван-ня тісно пов'язані одне з одним, проте не є одним цілим, оскільки мають певні відмінності. Як справедливо зазначає М.М. Михеєнко, їх основна відмінність полягає в тому, що пе-ревірка здійснюється як за допомогою практичних (слідчих і су-дових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою розумової діяльності. Оцінка ж є винятково розумовою діяльністю . Тому не зовсім правильною є позиція науковців, які не розділяють ці два поняття6.
У процесуальній літературі деякі автори поділяють оцінку до-казів на попередню і остаточну7. На наш погляд, треба розрізня-ти оцінку доказів стосовно стадій кримінального процесу і оцін-ку доказів при формуванні процесуальних рішень. В останньому випадку одержаний доказ оцінюється відразу в міру його збиран-ня і перевірки. Проте зробити висновок, який має правові наслідки, ще неможливо, оскільки не зібрані і не перевірені інші докази, що в сукупності будуть достатніми для прийняття на їх основі певного процесуального рішення. Поняття достатності тут
1 Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве. -М., 1961. - С. 49.
2 Арсеньєв В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в совет-ском уголовном процессе. - М., 1964. - С. 30.
3 Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. - М., 1960. - С. 87.
4 Грянко В.В., Дубинский А.Я., Кузьминов А.С. Дознание в органах внут-ренних дел Украинской ССР. - К., 1980. - С. 101.
5 Михеєнко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводст-ве. - Киев, 1984. - С. 16.
6 Трусов А.И. Там же. - С. 86-89.
7 Матюшин Б. Т. Общие вопросы оценки доказательств в судопроизвод-стве. - Хабаровск, 1987. - С. 20; Пашкевич П.Ф. Там же. - С. 55.
є оціночним і залежить від того, яке рішення приймається, наскільки воно пов'язане з обмеженням прав осіб, які має наслідки, чи тягне за собою які-небудь примусові заходи, яка його правова значимість. Адже відомо, що на практиці деякі рішення приймаються й при наявності імовірних знань: про по-рушення кримінальної справи, провадження обшуку, застосуван-ня запобіжного заходу.
У той же час варто підкреслити, що оцінка, яка спричинила прийняття рішення, є остаточною1. І не є важливим, в якій саме стадії процесу і яким органом (слідчим чи судом) прийняте це рішення. Не має також значення, чи буде воно потім перегляну-те, скасоване чи змінене. Все рівно - оцінка, яка спричинила прийняття процесуального рішення на підставі зібраних і пе-ревірених доказів на даному етапі, була остаточною.
Таким чином, слід визнати, що попередня оцінка доказів є можливою, але тільки в тому випадку, якщо вона не призвела до прийняття процесуального рішення.
Оцінка доказів, як і вся діяльність по дослідженню фактичних обставин справи, є процесуальною діяльністю. Вона здійс-нюється судом, прокурором, слідчим та особою, яка провадить дізнання, на підставі закону і в межах їх процесуальних повнова-жень. Оцінка фактичних даних є складового частиною функцій вказаних осіб щодо розслідування злочинів, здійснення проку-рорського нагляду та відправлення правосуддя