Логічним завершенням перевірки показань є оцінка доказової інформації, що в них міститься.

Оцінка свідоцьких показань як джерела доказів полягає у виз-наченні їх допустимості, доброякісності, повноти та достатності для досягнення необхідних меж доказування у справі3. Оцінка показання з точки зору його допустимості - це вирішення питання про те:

1 Криминалистика. - М., 1986. - С. 298; Советский уголовный про-цесе. - М., 1980. - С. 259. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования орга-

знами внутренних дел. - К., 1987. - С. 63.

Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания Казань, 1976. - С. 186.

1) чи дозволяє закон використовувати це джерело фактичних даних у кримінальній справі;

2) чи не допущено порушень процесуального закону при одержанні і закріпленні інформації;

3) чи вплинули ці порушення на достовірність і повноту відповідної інформації1.

При оцінці свідоцьких показань з позицій їх допустимості особливе значення має дотримання процесуальних правил їх одержання, оскільки недотримання вимог кримінально-процесу-ального закону може потягти усунення одержаних відомостей як доказів у справі. В той же час потрібно підкреслити, що, оціню-ючи допустимість показань, треба не просто констатувати на-явність того чи іншого процесуального порушення, але й з'ясу-вати, чи можна його виправити, чи вплинуло це порушення на всебічність, повноту і об'єктивність розслідування, чи не пере-шкоджає воно винесенню законного і обґрунтованого рішення у справі.

Разом з тим слід визнати, що в деяких випадках законодавець негативно вирішив питання про допустимість доказів, виходячи з їх змісту, а не процесуальної форми одержання. Перший випа-док — це відомості, які повідомляються свідком, якщо він не мо-же вказати джерело своєї поінформованості (ч. З ст. 68 КПК), другий — фактичні дані, що стали відомі захисникові у зв'язку з виконанням ним обов'язків захисника, а адвокатові — у зв'язку з виконанням обов'язків представника. І третій випадок - це відо-мості, що повідомлені особою, яка через свої фізичні та психіч-ні вади нездатна правильно сприймати обставини, що мають зна-чення для справи, і давати про них показання (ч. 1 ст. 69 КПК)2.

Оцінка джерела доказів з позицій повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом порівняння цих відомос-тей із змістом аналогічного джерела або ж інших джерел, які є у кримінальній справі.

Процес оцінки фактичних даних, які є в свідоцьких показан-нях, включає визначення їх допустимості, належності, досто-вірності та достатності спочатку для висунення слідчих версій, а потім прийняття достовірних висновків у кримінальній справі3.

При цьому потрібно виходити з загальних правил оцінки до-казів, зафіксованих у законі (ст. 67 КПК). Таких правил є кілька:

1 Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводст-ве. - К., 1984. - С. 19.

2 Михеенко М.М. К вопросу о правовой регламентации оценки доказа-тельств и их источников в советском уголовном процессе // Актуаль-ные проблемы доказывания в советском уголовном процессе. — М., 1981. - С. 19.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 434.

а) законодавець встановив, що докази оцінюються судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання, за своїм внутрішнім переконанням. Внутрішнє переконан-ня — це тверда впевненість зазначених осіб у правильності своїх знань та висновків, оскільки вони ґрунтуються на фактичному матеріалі. Ніякі вказівки вищестоящих поса-дових осіб не повинні вплинути на оцінку зібраних і пе-ревірених доказів;

б) висновки органу розслідування, прокурора і суду повинні випливати з всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. Адже неможливо зро-бити правильний висновок, якщо оцінювати тільки окремі факти, нехтуючи іншими, у відриві від них. Повнота і су-купність встановлення фактів складають фундамент будь-якого пізнання, в тому числі і процесу доказування. Тому лише оцінка сукупності доказів, зібраних з дотриманням вимог про всебічність, повноту і об'єктивність дослідження обставин справи, може забезпечити правильні висновки.*

- Нехтування цим правилом неминуче призведе до процесу-альних помилок;

в) при оцінці доказів потрібно керуватися лише законом. Це означає, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов'язані постійно стежити за дотриманням у**

-* процесі доказування вимог кримінально-процесуального закону;***

' г) ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка про-водить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Цього правила мають беззастережно дотримуватись усі по-"і садові особи, які здійснюють оцінку доказів. Адже відомо, що в період культу особистості правоохоронними органами 'Ј віддавалась перевага окремим джерелам доказів, а це, в свою чергу, призвело до масового свавілля, беззаконня та інших грубих порушень конституційних прав громадян. Слід зазначити, що в діючому кримінально-процесуальному законодавстві України йдеться лише про правила оцінки доказів і зовсім не згадується про процесуальні джерела цих доказів. На наш погляд, це не зовсім правильно, оскільки оцінюються і до-кази, і їх джерела. Тому ми поділяємо пропозицію М.М. Ми-хеєнка щодо доповнення кримінально-процесуального закону положенням про оцінку джерел доказів1.

Крім того, відсутність у законі вимоги про перевірку доказів і їх джерел є також певною непослідовністю з боку законодавця.

Михеенко М.М. Теоретические проблемы доказывания в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — К., 1984. — С. 16.

У зв'язку з цим статтю 67 КПК України доцільно назвати