Частини 1 і 2 названої статті відповідно слід вважати частина-ми 2 і 3. При цьому до частини другої також потрібно внести зміни, де вказати: «Суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, оцінюють докази і їх джерела за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктив-ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом».

Оцінюючи наявні в показаннях відомості про факти, треба вирішити питання про їх достовірність і визначити їх значимість для встановлення обставин, що підлягають доказуванню. Важли-ве значення при цьому має зіставлення відомостей з іншими до-казами у кримінальній справі. В тих випадках, коли відомості, що містяться в показаннях, дістають підтвердження в інших ма-теріалах справи, немає підстав не довіряти їм. В той же час знач-но ускладнюється оцінка тих показань, які суперечать іншим джерелам доказів. У цьому випадку в завдання слідчого (суду) входить встановлення причин суперечностей, оскільки це не завжди означає, що недостовірними є саме свідоцькі показання. Однак очевидним є те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на показаннях свідка, які суперечать іншим неспростованим до-казам у справі.

При оцінці свідоцьких показань потрібно з'ясувати також їх конкретність і повноту. Адже чим конкретніші і детальніші пока-зання, тим більше доказового матеріалу в них міститься. Зміст цих показань повинні складати відомості, які підлягають вста-новленню, мають відношення до обставин злочину, що розслідується, а інакше вони просто втрачають своє значення.

Для того, щоб дати об'єктивну правильну оцінку фактичним даним, слід враховувати умови, за яких проходив процес форму-вання показань, та значення факторів, що могли вплинути на їх достовірність. Як свідчить слідча та судова практика, недо-стовірність показань може бути результатом недобросовісності свідка або його добросовісної помилки. Недобросовісні показан-ня є результатом рішення свідка про доцільність перешкоджання встановленню істини у справі. Вони завжди зумовлені тими чи іншими мотивами, в їх формуванні досить важливе місце посіда-ють вольові процеси. До таких мотивів можуть належати: особис-та зацікавленість свідка, погрози чи підкуп з боку обвинувачува-ного (підсудного), бажання уникнути обтяжливих обов'язків свідка і таке інше. При формуванні показань велике значення мають суб'єктивні властивості свідка та об'єктивні умови сприй-

няття, запам'ятовування і відтворення певних обставин1. Тому причинами добросовісної помилки в таких показаннях можуть бути: фізичні або психічні вади свідка; емоційна реакція на подію, яку він спостерігав; навіювання з боку певних осіб; по-милкова уява про певні предмети чи явища; несприятливі умови їх сприйняття тощо.

У зв'язку з цим з особливою обережністю слід підходити до оцінки достовірності показань неповнолітніх та малолітніх свід-ків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про первинні обставини та інші чинники.

З'ясування умов, за яких проходив процес формування пока-зань, і факторів, що впливають на їх достовірність, сприяє правильній оцінці свідоцьких показань. До того ж це прямо пе-редбачено в законі. Так, законодавець зобов'язує слідчого (суд) з'ясувати стосунки свідка з підозрюваним, обвинувачуваним, підсудним і потерпілим (ст. 167, 303 КПК). В предмет показань свідка входять відомості про взаємовідносини з обвинувачуваним або підозрюваним (ст. 68 КПК). При пред'явленні для впізнан-ня, особа (в тому числі й свідок) спочатку повинна бути допита-на про обставини, за яких вона спостерігала іншу особу чи певний предмет (ст. 174, 175).

Якщо результати перевірки даних про вказані фактори і оцінка показань, що ґрунтується на розгляді усіх обставин спра-ви в їх сукупності, не усувають сумніву щодо достовірності таких показань, то вони не можуть бути покладені в основу обвину-вального висновку. Таким чином, остаточне визначення до-стовірності показань свідка може мати місце лише при оцінці їх у сукупності з іншими доказами у справі.

Зазначимо, що оцінка свідоцьких показань у суді має свої особливості, зумовлені тим, що свідок вже був допитаний на по-передньому слідстві. Це дозволяє суду порівнювати його почат-кові показання з показаннями, які він дав під час судового слідства, і таким чином робити висновок про їх об'єктивний збіг чи суперечність. У разі виявлення суперечностей між показання-ми свідка на попередньому слідстві і в судовому засіданні вони порівнюються шляхом оголошення раніше даних показань (ст. 306 КПК). Оголошення показань має значення для вирішення суперечностей між ними, з'ясування причин утворення цих су-. перечностей, допомагає суду правильно оцінити, де були дані правдиві показання, де помилкові, а де завідомо неправдиві. Свідок повинен пояснити, чим викликані ці суперечності, які з показань він вважає правильними. Ці пояснення порівнюються з іншими матеріалами справи, а при потребі витребовуються до-даткові докази. ,,,, :, ^. t , ... f ,,,..-,,

1 Детальніше про це див. § 3 даної глави. 94

Таким чином, слід підкреслити, що перевірка і оцінка свідоцьких показань є досить важливими елементами процесу доказування у кримінальній справі. Перевірка є обов'язковою передумовою оцінки показань свідка. Остання ж виступає як не-обхідна передумова для прийняття і обґрунтування майже кож-ного процесуального рішення у справі. Ні слідчий, ні суд не мо-жуть просто повірити свідкові, вони зобов'язані мотивувати свій висновок. Так само вони не вправі просто відмовитись від свідоцького показання. А повинні вказати, чому саме відкидають його. Це означає, що оцінка свідоцького показання має дістати своє відображення в підсумкових документах, якими закінчується як попереднє розслідування (постанова про закрит-тя справи, обвинувальний висновок),