У деяких країнах це прямо записано в законі Наприклад, Угорська Республіка, в § 63 КПК вказано, що «малолітній тільки тоді може до-питуватись як свідок, коли його показання містять докази, які немож-ливо одержати іншим шляхом».

проведено інтерв'ювання 236 працівників . Близько 32 відсотків респондентів з числа слідчих підтвердили свій виклик до суду як свідків у справах, по яких ними проводилось розслідування (з приводу правильності своїх дій під час проведення слідства і та-ке інше). Більшість практичних працівників вважають, що такі виклики є необгрунтованими, ставлять їх в незручне становище, дискредитують в очах підсудного та інших осіб, які є присутніми на судовому засіданні.

Звичайно, слідчий не вказаний в переліку осіб, яких заборо-нено допитувати як свідків (ст. 69 КПК України). Саме цим ар-гументували свою позицію 16 суддів із 18 опитаних, які вважають виклик слідчого до суду нормальним і цілком законним явищем. На жаль, ця точка зору одержала схвалення окремих вчених. На-приклад, В.Ф. Миронов і В.В. Шимановський також вказують на те, що закон не передбачає винятків для допиту як свідків слідчих, що проводили розслідування у справі, яка розглядається в суді. Тому суд формально не обмежений у праві викликати до судового засідання цих осіб. Мова може йти лише про не-обхідність і доцільність таких викликів. А отже, вони все ж мо-жуть мати місце у виняткових випадках, коли без пояснень слідчого суд не в змозі усунути істотні протиріччя і незро-зумілості, які виникають в процесі судового засідання2.

Уявляється, що викладені доводи є не досить переконливими. Ми схильні погодитися з В.Я. Дороховим, який досить справед-ливо писав: «Слідчий не може бути носієм свідоцьких показань з приводу обставин, про які він одержав відомості при провад-женні у кримінальній справі. Зокрема, слідчий не може бути допитаний в судовому засіданні для «закріплення» одержаних ним показань від свідків, потерпілих, обвинувачуваних. Не пови-нен він виступати як свідок і для підтвердження чи заперечення правильності своїх дій при розслідуванні справи... Закон не до-пускає в межах однієї справи можливості поєднання в одній особі правомочності, що пов'язана з проведенням слідчих дій, прийняттям рішень у справі — з обов'язком давати свідоцькі показання3.

До того ж, кожен слідчий має певний інтерес у вирішенні справи, що обумовлений змістом його функцій, які він вико-нував до направлення справи до суду. Тобто він зацікавлений, щоб у судовому засіданні його діяльність дістала схвалення, а

З них слідчих — 218, суддів — 18 Опитані репрезентують майже усі регіони України.

Миронов В.Ф., Шимановский В. В. О допросе следователей в суде в ка-Зчестве свидетелей // Правоведение. — 1988. — № 6. — С. 67. Теория доказательств в советском уголовном процессе /Под ред. Жо-гина Н.В. - М, 1973. - С. 215.

висновки про обставини скоєння злочину — підтвердження. І то-му є логічним, що слідчий даватиме показання в суді з урахуван-ням цих обставин. Уявляється, що допит слідчого в суді є непра-вомірним ще й з тієї причини, що при цьому суд порушує його конституційні права як громадянина. Наприклад, перевіряючи доводи підсудного про застосування незаконних методів під час провадження розслідування, суд ставить слідчого в становище підозрюваного, покладаючи на нього обов'язок доказувати свою невинність, чим порушує принципи кримінального судочинства.

З цього ж можна зробити висновок, що виклик слідчого до су-ду як свідка є в будь-якому випадку недоцільним. Адже суд і так має удосталь способів (проведення слідчих дій, доручення пе-ревірки окремих питань прокуророві і таке інше), щоб усунути певні протиріччя між доказами, дати їм належну оцінку і прий-няти правильне рішення у справі. Однак, на нашу думку, вноси-ти які-небудь зміни до існуючого законодавства з цього приводу немає потреби. Було б цілком достатньо роз'яснення Верховно-го Суду України судам нижчих рівнів, що діють на теренах нашої держави.

Спірним є також питання щодо допиту як свідків: осіб, які об-винувачувались у скоєнні злочину, але справа стосовно них за-крита за нереабілітуючими підставами; обвинувачуваних — з при-воду дій інших обвинувачуваних, якщо після пред'явлення всім обвинувачення справа стосовно останніх виділена в окреме про-вадження; осіб, які відбувають чи вже відбули строк покарання, з приводу дій колишніх співучасників злочинів. На практиці всі ці особи допитуються в подальшому відносно обставин злочину і дій своїх співучасників як свідки. Таке становище не можна визнати правильним, оскільки правовий статус свідка істотно відрізняється від правового статусу обвинувачуваного1. Справді, складається парадоксальна ситуація. Особа скоїла злочин, вина її повністю доведена і їй було пред'явлене обвинувачення. Навіть якщо справа закрита за нереабілітуючими підставами, то цілком логічно, що вона не вправі давати про цей же злочин показання як свідок, а, отже, займати процесуальне становище свідка2.

Аналогічною є ситуація із допитом засудженого, що дає пока-зання стосовно дій колишніх співучасників злочину, які були розшукані після ухилення від суду, або відносно яких, напри-клад, справа переглядається у зв'язку із скасуванням вироку в

Родин А. Ф. Об обеспечении законности вызова и допроса свидетелей на предварительном следствии / Укрепление законности предвари-тельного расследования в условиях перестройки. — Волгоград. 1990. — С. 120.

Рахунов Р.Д. Свидетельские показания в советском уголовном про-цессе. - М, 1955. - С. 44.

порядку судового нагляду. Ці особи також не повинні допитува-тись як свідки1.

Адже співучасник, з приводу дій якого ведеться процес, свою участь у справі може використати для встановлення обставин, що обтяжують,