На думку С. Шейфера, цю класифікацію можна доповнити ще однією групою, до якої слід віднести свідків, які не були очевид-цями події, але повідомляють слідчому (суду) відомості додатко-вого характеру із галузі своїх професійних знань. Наприклад, тех-нолог може бути допитаний з метою виявлення специфіки яко-го-небудь виробничого процесу, лікар — про особливості перебігу певної хвороби. Автор вважає, що в таких показаннях не висвітлюються обставини конкретної справи (чим вони відрізня-ються від показань першої групи) і не робляться висновки (відмінність від показань другої групи). Ці показання допомага-ють слідчому і суду краще зрозуміти те чи інше питання про-фесійної діяльності. Крім того, повідомляючи ці відомості, знаючі свідки посилаються на офіційні джерела — норми права, правила, інструкції, які можуть бути приєднані до справи . На можливість допиту знаючих свідків для одержання відомостей довідкового характеру звертається увага в роботах Л. Карнєєвої,4 Г. Міньковського5.

Слід зазначити, що з умовним поділом показань свідків, які володіють спеціальними знаннями, в принципі можна погоди-тись. Але аж ніяк не можна погодитись з думкою С. Шейфера та Ю. Калінкіна про необхідність закріплення в законі можливості допиту знаючих свідків, переліку осіб, які входять до цієї кате-

1 Рахунов Р.Д. Свидетельские показания в советском уголовном про-цессе. — М., 1955. - С. 17-19.; Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. — М., 1952. - С. 165.

Якуб М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. — М., 1968. - С. 94. Шейфер С.А. Сведущий свидетель в уголовном процессе // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам: Межвузовский сборник. - Красноярск, 1987. — С. 76,78. Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. —

,С. 572. Комментарий к УПК РСФСР. - М., 1981. - С. 98.

горії свідків, та включення їх показань до джерел доказів як різновидності свідоцьких показань1.

На наш погляд, така позиція є не зовсім правильною. Уяв-ляється, що особа, яка має спеціальні знання і була очевидцем події або повідомляє відомості про обставини, яких сама не сприймала (той же ревізор про обставини недостачі), чи дає по-казання довідкового характеру (лікар про особливості перебігу певної хвороби), повинна допитуватись не як особливий, знаю-чий свідок, а за правилами допиту звичайного свідка. Тобто до-пит такої особи цілком вписується в чинне кримінально-проце-суальне законодавство України. Адже в будь-якому випадку ніякі показання знаючих свідків не можуть замінити експертизи. Слідчий, суддя (суд) не вправі ігнорувати вимогу закону про при-значення експертизи тільки на тій підставі, що з цього приводу є показання особи, яка володіє спеціальними знаннями. Разом з тим, варто визначити, що показання особи, яка володіє спеціаль-ними знаннями, бувають досить цінними при розслідуванні об-ставин злочину у сфері її професійної діяльності, а іноді й допо-магають перевірити висновки експертизи, дати їм правильну оцінку.

Як відомо, у відповідності з статтями 201 і 311 КПК України слідчий та суд мають право допитати експерта з метою одержан-ня роз'яснення щодо зробленого ним висновку. Під роз'яснен-ням потрібно розуміти показання експерта стосовно обраної методики дослідження, використані науково-технічні засоби, критерії, якими керувався експерт при визначенні іден-тифікаційної сукупності ознак, літератури і практики, що відно-сяться до об'єктів дослідження. Допитуючи експерта, слідчий (суд) отримує нові можливості для оцінки його висновку і вста-новлення істини у справі.

Зазначимо, що порядок допиту експерта законом не регла-ментований, проте на практиці він допитується за правилами до-питу свідка. І це, на наш погляд, правильно. Тому уявляється доцільним внести зміни до чинного законодавства і ст. 201 КПК України викласти в такій редакції: «Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержан-ня роз'яснення або доповнення висновку. Допит експерта прово-диться за правилами допиту свідка, про що складається прото-кол». Аналогічні доповнення потрібно внести й до ст. 311 КПК України.

Вимагає також розгляду питання допиту як свідків громадян іноземних держав. На громадян інших країн, які залучаються до

Шейфер С.А. Сведущий... - С. 79; Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными знаниями: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. - М., 1981. - С. 15.

кримінального процесу на території України, поширюється, як відомо, її чинне кримінально-процесуальне законодавство. Ви-няток складають особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Коло цих осіб визначене Віденською кон-венцією «Про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 року1. Названа конвенція була ратифікована парламентом України.

Дипломатична недоторканність включає недоторканність осо-би, її службового приміщення, житла, а також непідсудність осіб дипломатичного складу судові країни, в якій вони перебувають. Вона діє не тільки у випадку вчинення цими особами злочинів, але й при необхідності допиту їх як свідків, потерпілих.

В юридичній літературі досить поширеним є положення, що осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, можна залучати до кримінального судочинства як свідків тільки за їх проханням чи згодою2.

У статті ж 32 вказаної вище конвенції зазначено, що від недо-торканності особи може також відмовитись держава, яка її акре-дитувала3. Це питання не урегульоване ні в діючому Криміналь-не — процесуальному кодексі України, ні в проекті нового КПК нашої держави4.

У частині 3 статті 3 чинного КПК лише вказано, що «норми цього кодексу застосовуються при провадженні у справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користують-ся правом дипломатичної недоторканності...».

У зв'язку з цим уявляється доцільним статтю З КПК України доповнити частиною 4 такого змісту: «Стосовно осіб, які во-лодіють правом дипломатичної недоторканності, процесуальні дії, передбачені цим кодексом, проводяться лише за їх