Розглядаючи питання щодо суб'єктів свідоцьких показань, не-можливо не торкнутися проблеми імунітету свідків. Під цим терміном у юридичній науці розуміється сукупність правил про

1 Международное право в документах. — М. 1982. — С. 124-137; Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. Смыслов В.И. Свидетель в советском уголовном процессе. — М., 1973. - С. 21; Крамарев Л. Г., Лавров В. П. Особенности допроса граждан иностранных государств. - М., 1976 - С 6. Международное право в документах. - С. 132

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією. - К-.1999 — С. 70.

безумовне чи обмежене звільнення деяких груп громадян від обов'язку давати свідоцькі показання. Серед них можна виділи-ти осіб: 1) яких заборонено допитувати як свідків; 2) які вправі відмовитися від дачі показань; 3) які можуть відмовитись відповідати на окремі запитання, що ставляться перед ними1.

Варто зазначити, що деякі елементи імунітету свідка вже існу-ють у кримінально-процесуальному законодавстві України. Так, у ст. 69 КПК законодавець заборонив допитувати як свідка: за-хисника обвинувачуваного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника; адвоката, представ-ника професійної спілки та іншої громадської організації про об-ставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; осіб, які у зв'язку з своїми фізичними та психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання та інших суб'єктів кримінального процесу.

Заборона для перелічених осіб виступати суб'єктами свідоць-ких показань покликана забезпечити доброякісність джерела до-казів. Вона спрямована на захист конституційних прав громадян і є однією з гарантій правильного здійснення правосуддя.

Разом з тим, аналіз процесуальної літератури і чинного зако-нодавства зарубіжних держав свідчить про те, що в цих країнах інститут імунітету свідка є більш розширеним. На законодавчому рівні закріплено право особи відмовитись від дачі свідоцьких по-казань, які викривають його самого чи близьких йому осіб у скоєнні злочинів2.

У юридичній науці радянського періоду питання розширення свідоцького імунітету дискутується досить тривалий час3. Проте не зважаючи на пропозиції вчених процесуалістів і відсутність в літературі критичного ставлення до цих пропозицій, численні

1 Божьев В.П., Лубенский А.И. Источники доказательств по уголовно-0 процессуальному законодательству СССР и других социалистических стран --М., 1981. - С. 12.

2 Наприклад, ст. 94 КПК Болгарії встановлює право близьких родичів обвинувачуваного відмовитися від дачі свідоцьких показань, якщо во-J ни вважають, що ці показання йому зашкодять, а ст. 96 дозволяє й свідкові відмовитися від відповіді на запитання, які викривають його У у скоєнні злочину. Аналогічні норми містяться в кримінально-проце-суальному законодавстві інших країн - § 66 КПК Угорської Рес-публіки, ст. 165 КПК Польської Республіки, § 100 Чеської Республіки тощо.

У перших законодавчих актах Радянської влади близькі родичі обви-нуваченого теж мали право відмовитись від дачі свідоцьких показань ?ї (ст. 66 Положення про військових слідчих. Затверджене наказом г Реввійськради Російської республіки № 1595 від 20 вересня 1919 p.). Але з подальшими змінами в законодавстві це право було анульоване.

зміни і доповнення діючого кримінально-процесуального зако-нодавства України, на жаль, проблем імунітету свідків не торк-нулись. Безсумнівно, наявність у законодавстві правил про свідоцький імунітет є однією з ознак демократизму у судо-чинстві. З іншого боку, зрозуміло, що надання свідкові права відмовитись від дачі показань деякою мірою ускладнить слідчу і судову практику, але ж в ім'я вищого правового і соціального інтересу1, оскільки вищі соціальні цінності (психологічне здо-ров'я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами роз-криття злочинів2.

Уявляється, що вже тепер було б доцільним передбачити в ст. 69 КПК заборону допиту як свідків служителів релігійного куль-ту. У зв'язку з цим до даної статті слід внести доповнення, де вка-зати, що не можуть бути допитані як свідки «служителі релігійно-го культу про обставини, які стали їм відомі в результаті сповідан-ня віруючих чи довірені за умовою збереження духовної таємниці». (Аналогічні пропозиції містяться в проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України, підготовленому робочою групою Кабінету Міністрів, і Українською Правничою Фундацією.)

Розглядаючи питання про свідоцький імунітет, необхідно зро-зуміти, які моральні страждання переносить чоловік або дружи-на особи, що обвинувачується у вчиненні злочину, її батьки, діти під час допиту їх як свідків. Вони вимушені давати неправдиві показання, відмовлятися від дачі показань або, відчуваючи страх перед кримінальним покаранням, давати правдиві показання, а потім почувати себе винним перед близькою їм людиною. Тому розширення інституту свідоцького імунітету є нагальною потре-бою сьогодення, особливо враховуючи проголошений Україною курс на побудову правової демократичної держави.

Разом з тим, як свідчить аналіз зарубіжного законодавства та процесуальної літератури, коло осіб, які мають право відмовитись від дачі свідоцьких показань, у різних країнах визначається по-різному. Чоловік або дружина особи, яка обвинувачується у вчи-ненні злочину, в усіх країнах можуть скористатися правом на свідоцький імунітет. Розходження існують в частині переліку інших близьких осіб. Особливості вирішення цього питання виз-начаються національними традиціями у сфері сімейних відносин3.

Карнеева Л.М. Свидетельский иммунитет и его значение // Основа-ния и порядок реализации уголовной ответственности. -