б) неповідомлення про обставини, що є предметом допиту, може ускладнити процес встановлення істини у кримінальній справі.

Після відображення в матеріалах справи цієї інформації слідчий повинен вжити передбачені ст. 121 КПК України захо-ди, щоб не допустити її розголошення. Коли виникає загроза розголошення одержаних відомостей під час судового розгляду кримінальної справи, то суддя має прийняти рішення про закри-те судове засідання.

Варто зазначити, що під час розслідування у кримінальній справі чи її розгляду в суді може виникнути потреба допитати як свідків осіб, які володіють державною таємницею. Обов'язок особи давати показання про відомі їй обставини у справі (ст. 70 КПК України) може зіткнутися з її обов'язком не розголошува-ти відомості певного характеру (ст. 328 КК України). До того ж відповідальність за розголошення відомостей, що становлять дер-жавну таємницю, є більш суворою в порівнянні з відпо-відальністю за відмову давати показання.

Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України свідчить про його певні протиріччя щодо охорони дер-жавної таємниці. Так, виїмка документів, у яких містяться відо-мості, що становлять державну таємницю, проводиться тільки з санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи (ст. 178 КПК). А от порядок одержання показань від осіб, які володіють державною таємни-цею, в законі не визначено, як не визначено, до речі, і порядок одержання відомостей, що складають службову чи комерційну таємницю. У зв'язку з цим було б доцільним частину 1 ст. 167 КПК викласти в такій редакції: «Свідка можна допитувати про факти, що стосуються даної справи, а також про особу підозрю-ваного або обвинувачуваного та потерпілого. Особи, діяльність яких пов'язана із збереженням державної, службової чи ко-мерційної таємниці, можуть бути допитані про обставини цієї діяльності в порядку, погодженому з керівником відповідної ус-танови, організації чи фірми».

Підсумовуючи, варто зазначити, що суб'єкт свідоцьких пока-зань має відповідати певним вимогам, а саме:—

це повинна бути фізична особа;—

дана особа здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати явища, події і давати про них пока-зання;—

вказана особа, за припущенням органів розслідування або суду, володіє відомостями, що відносяться до обставин справи.

Таким чином, свідок — це особа, яка здатна за своїм фізичним та психічним станом правильно сприймати явища, події і давати про них показання, якій, за припущенням органів розслідування чи суду, відомі обставини, що відносяться до справи.

2. Права і обов'язки свідка

Кримінальне-процесуальна діяльність проходить у певній правовій формі з участю широкого кола органів та осіб, кожний з яких є суб'єктом певних прав і обов'язків1. Обсяг і зміст цих процесуальних прав та обов'язків, які складають статус особис-тості у кримінальному процесі і знаходяться в прямій залежності від закріпленого в Конституції правового статусу громадянина, свідчать про рівень демократизму попереднього розслідування.

Зазначимо, що однією з рис розвитку кримінально-процесу-ального права України на сучасному етапі є послідовне, розши-рення прав громадян, які беруть участь у кримінальному судо-чинстві, та зростання гарантій цих прав. Проте численні зміни і доповнення чинного кримінально-процесуального законодавства щодо розширення прав окремих учасників процесу свідка майже не торкнулися. А ті права, що їх мають свідки, не дозволяють їм реально захищати свої інтереси під час провадження попереднь-ого слідства і судового розгляду. На це цілком справедливо постійно звертається увага в юридичній літературі.

Вимагаючи від свідків чесного виконання громадянського обов'язку, закон повинен захищати їх інтереси, честь і гідність. На жаль, на практиці нерідко відбувається зовсім протилежне. У деяких судах, прокуратурах, міліції свідки вимушені годинами чекати запрошення посадової особи, яка їх викликала. Крім то-го, часто вони змушені чекати в тісних коридорах, де і присісти ніде. Іноді свідки приходять, а тих, хто їх викликав, немає на місці, або судовий розгляд перенесли на інше число, а свідків за-були попередити про це. А якщо свідок приїхав з іншої місце-вості — труднощів у нього виникає ще більше. Це турботи про нічліг, придбання квитків на зворотний шлях тощо. Та й повер-

Смыслов В.И. Свидетель... - С. 39.

нення витрат, які він поніс у зв'язку з викликом як свідок, не завжди гарантоване. До цього слід додати, що бути свідком теж не завжди безпечно. Тому й не дивно, що громадяни часто не ба-жають бути свідками.

Вирішення цієї проблеми вбачається у розширенні прав свідка, наданні йому додаткових гарантій, які б забезпечували охорону його моральних та майнових інтересів, стимулювали найбільшу активність суб'єктів свідоцьких показань при здійсненні правосуддя.

Свідок повинен мати чітко регламентовані законом конкретні права, обов'язки і нести відповідальність. Уявляється, що думка В. І. Смислова про те, що у свідка не може бути особистого інте-ресу в кримінальному процесі1, є не зовсім правильною, оскільки інтерес має будь-яка людина і в будь-якій сфері діяльності2. Зви-чайно, свідок має інший інтерес, ніж, наприклад, потерпілий чи обвинувачуваний, але деякі з цих інтересів у них можуть бути і спільними. Наприклад, всі учасники кримінально-процесуальної діяльності прагнуть, щоб не постраждали їх добре ім'я і гідність.

Зазначимо, що в чинному кримінальне-процесуальному зако-нодавстві України статус свідка чітко не визначений. Так, згідно з ст. 32 КПК до учасників процесу належать обвинувачуваний, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. Як бачимо, свідок до кола цих осіб не входить.

Взагалі, на сьогоднішній день у процесуальній літературі виз-начення поняття «учасник процесу» лишається дискусійним. Одні науковці відносять до учасників процесу тих, хто з'яв-ляється з тими чи іншими правами і обов'язками хоча б на одній із стадій кримінального