Згідно з ст.334 ЦПК Судова палата, розглянувши справу в касаційному порядку, має право: відхилити касаційну скаргу чи касаційне подання прокурора; повністю або частково скасувати судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції; скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасоване судом апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду; змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд.

Оскільки до суду касаційної інстанції надходять заяви громадян про ознайомлення з протоколом судового засідання Судової палати, слід зауважити, що (на відміну від провадження в судах першої та апеляційної інстанцій), протокол судового засідання в касаційному провадженні не ве-деться, оскільки судом касаційної інстанції нові докази не досліджуються, а предметом перевірки є лише дослідження питань щодо законності оскаржуваних судових рішень на підставі матеріалів справи і пояснень осіб, які з'явилися у судове засідання.

Судові акти, ухвалені касаційною інстанцією, набирають чинності з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають, проте вони можуть переглядатись у порядку, передбаченому ст.347-2 ЦПК (за нововиявленими і винятковими обставинами)

Висновок

З аналізу усього вищезазначеного приходимо до висновку, що сьогодні маємо недосконалу судову систему, причиною якої є те, що немає концепції її розвитку. Система перегляду судових справ в Україні не має аналогу у світі. Система апеляції і касації - надскладна. Але треба врахувати наші реалії.

Чимало рішень першої інстанції скасовано, що ще раз доводить обов'язковість наявності апеляційної інстанції. Повторна касація суперечить світовій практиці. Замість повторної касації у виняткових випадках може бути перегляд рішень, так звана ревізія. Центр ваги має бути перенесений на суд першої інстанції. Тут треба представити всі докази, а не тримати їх до наступної інстанції.

Необхідно визначитися щодо компетенції Верховного Суду України. Пропонується, щоб він розглядав справи в порядку повторної касації, але така прямолінійна постановка питання є невірною. Чому учасники процесу не повинні довіряти рішенням одразу трьох інстанцій? До того ж повторна касація практично нереальна: суди щороку розглядають не менше трьох мільйонів справ, і Верховний Суд просто потоне у величезній кількості касаційних скарг. Крім цього, він переглядатиме в касаційному порядку (приблизно п'ять тисяч справ) і рішення суду присяжних, оскільки вони не підлягають апеляції [15, С.5].

Проте зовсім відмовитися від перегляду інших судів також не можна, тому потрібен розумний компроміс.

Законом від 7 лютого 2002 року „Про судоустрій України" до повноважень Верховного Суду України віднесено розгляд справ повторної касації, що зумовлює необхідність розроблення відповідної процедури.

Повторне касаційне провадження в цивільних справах як стадія процесу - це сукупність процесуальних відносин між Верховним Судом, сторонами й особами, які брали участь у справі, а також особами, які не були до неї залучені, коли суд вирішував питання про їхні права та обов'язки. Метою цих відносин є перевірка законності судових рішень, які розглядалися Касаційним та вищими спеціалізованими судами України.

Сьогодні, на наш погляд, важливо в законодавчому порядку закріпити підстави, які б визначали коло справ, розгляд яких у порядку повторної касації є повноваженням Верховного Суду. Мається на увазі, що предметом розгляду повинні стати насамперед ті справи, від вирішення яких залежить забезпечення однакового застосування й тлумачення норм матеріального і процесуального права, а також норм міжнародних договорів України.

З огляду на зазначене до таких підстав пропонується віднести: 1) неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що виявило необхідність забезпечення однакового застосування законодавства України та розвитку правозастосовчої практики;. 2) неоднозначне застосування судами одного й того самого положення закону; 3) застосування судом нормативно-правового акта, який не відповідає нормам Конституції; 4) неправильне застосування норм чинних міжнародних договорів України; 5) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту порушення нашою державою міжнародних зобов'язань, що призвело до неправильного вирішення справи.

На нашу думку, строк подання скарги на повторне касаційне оскарження, як і під час подання апеляційних та касаційних скарг, варто обмежити одним місяцем із дня відкриття обставин для повторної касації [16, С.50].

Безперечно, що врахування вищенаведених пропозицій позитивно впливатиме на стан апеляційного та касаційного провадження у судочинстві і являтиме собою найважливішу процесуальну гарантію захисту прав та основних свобод людини і громадянина в Україні. Однак, положення нового ЦПК України, прийнятого 18 березня 2004 року, не зазнали порівняно з чинним ЦПК істотних змін. [17]