Працівникам міліції для забезпечення виконання покла-дених на них обов'язків з охорони громадського порядку, припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, надано право входити на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій та в жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом.

Право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення такого права є конституцій-ним принципом і повинно суворо виконуватись на всіх стадіях кримінального процесу як важлива гарантія вста-новлення істини і винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Реальне забезпечення права підоз-рюваного, обвинуваченого, підсудного на захист можливе лише за умови неухильного додержання на всіх стадіях розслідування та судового розгляду кримінальних справ форм кримінально-процесуального законодавства, що гарантують і регламентують реалізацію цього права. Крім того, точне і неухильне виконання вимог кримінально-процесуального закону про захист прав та інтересів обви-нуваченого (підсудного) с обов'язковою умовою зміцнен-ня законності. Тому розробка питань, пов'язаних із забез-печенням обвинуваченому права на захист, потрібна як для теорії кримінального процесу, так і для практики слідчих, прокурорських і судових органів.

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є од-нією з найпоширеніших підстав для скасування вироку або Інших рішень у справі. До того ж таке порушення деякою мірою суперечить конституційним засадам, за якими лю-дина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність І безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в нашій державі. З метою недопущення порушень прав і за-конних інтересів особи і встановлення об'єктивної істини по справі право на захист повинно гарантуватись і повно реалізовуватись у кримінальному процесі.

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, ратифікованим Україною 19 жовтня 1973 p., перед-бачено, що «кожен має право при розгляді будь-якого кри-мінального обвинувачення, що висувається проти нього, як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності:... b) мати достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати зносини з вибраним ним самим захисни-ком; ...d) бути судимим у його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захис-ника; якщо він не мас захисника, бути оповіщеним про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому випадку, коли інтереси правосуддя того вимагають, безоп-латно для нього в усякому подібному випадку, коли він не має достатньо коштів для оплати цього захисника...”[5;43]

Безперечно, такі позиції дістали відображення в зако-нодавчих актах України, проте їх належне забезпечення повинно покращуватись, і правові норми, що стосуються реалізації такого права, має бути вдосконалено.

Встановлюючи право на захист як один з основних прин-ципів не тільки кримінального процесу, а й як загально-правовий принцип, кримінально-процесуальне законодавство вводить розгорнуту систему процесуальних прав об-винуваченого, використовуючи які обвинувачений має можливість заперечувати пред'явлене йому обвинувачен-ня, наводити доводи і докази на свій захист. Такі права гарантуються кримінально-процесуальним законом.

Отже, держава покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд обов’язок так вести процес, щоб “кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний”; щоб забезпечити можливість захищатися від пред’явленого обвинувачення; щоб виявити не лише такі, що обтяжують, а й такі, що пом’якшують вину, обставини. Без виконання цих обов’язків право на захист стає нереальним.

Підозрюваний і обвинувачений заінтересовані в тому, щоб вони:

а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені, якщо є невинними;

б) не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені за більш тяжкий злочин ніж той, який дійсно вчинили;

в) без передбачених у КПК України підстав не були притягнуті до участі в кримінальній справі як підозрю-вані чи обвинувачені, піддані заходам процесуального примусу і засуджені;

г) не були піддані несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без урахування характеру і сту-пеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжу-ють відповідальність;

ґ) не обмежувалися в правах, наданих їм законом, і щоб їм було надано можливість їх реалізувати;

д) щоб були забезпечені їх особисті та майнові права.

Це законні інтереси підозрюваного й обвинуваченого, оскільки мають всі ознаки, що дають їм право на захист. Воно особливо необхідне, оскільки до обвинуваченого до вирішення питання про його винність можуть застосову-ватись заходи процесуального примусу. Забезпечити за-конність на всіх етапах руху кримінальної справи — на це спрямовані в кінцевому підсумку всі принципи кримі-нального судочинства та окремі процесуальні норми.

Як вважає Т. Н. Добровольська, захист слід розуміти як “сукупність процесуальних дій, спрямованих на запе-речення обвинувачення або пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного)” В юридичному словнику за редакцією П. І. Кудрявцева дається аналогічне визначен-ня захисту: «Захист - в кримінальному процесі сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвину-вачення (повністю або частково), на доказування невинуватості обвинуваченого або меншої його винуватості. [16; 340]

Підсумовуючи, слід зазначити, що захист процесуально-правовий інститут являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність і відносини, пов'язані з запереченням або по м'якшенням обвинувачення. Інститут захисту регулює кримінально-процесуальну діяльність всіх суб'єктів захи-сту і є частиною кримінально-процесуального права. Процесуальне значення захисту полягає в тому, що він передусім є засобом, методом реалізації прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Відомо, що принципи кримінального процесу становлять єдину систему І взаємодіють один з одним. Всі вони так чи інакше пов'язані з правом обвинуваченого на захист. Саме тому вив-чення принципу забезпечення підозрюваному, обвинува-ченому й підсудному такого права належить до