До обставин, що підлягають обов'язковому встановлен-ню по кримінальній справі, належать такі, що входять у предмет доказування.

Дослідженню та доказуванню по кримінальній справі підлягають передусім факти, обставини, які відповідають описаним у законі як елементи складу злочину ознакам. Однобічне та неповне дослідження свідчить про невстановлення істини по справі й тягне за собою направлення її на додаткове розслідування або відміну судом вищого рівня винесеного вироку.

Доказування однієї лише винуватості обвинувачуваного та презумування його невинуватості внесло б у дослід-ження елементи однобічності та неповноти. Проти цього і спрямоване правило про тлумачення сумнівів, що, як слуш-но зазначив В. М. Савицький, є додатковим стимулом для органу обвинувачення та суду в їх цілеспрямованості максимально повно і точно з'ясувати всі обставини спра-ви, усунути будь-які можливі сумніви в правильності вис-новків, до яких вони дійшли, тобто однаково досліджува-ти обставини, що викривають або виправдовують обвину-вачуваного.

Крім обставин, що належать до предмета доказуван-ня, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню підлягають й інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Про них у законі сказано узагальнено, оскільки всі юри-дичне значущі обставини передбачити неможливо. Тому необхідно кожного разу зважувати питому вагу та значення цих обставин, враховуючи їх зв'язок з іншими обставинами, у першу чергу з тими, що становлять предмет доказування, брати до уваги те, якою мірою вони можуть впливати на загальний висновок і до яких наслідків можуть призвести обставини, що їх не буде розслідувано.

Важливо при цьому враховувати, що судово-слідча практика систематизувала цілу низку таких допоміжних обста-вин, виявлення яких, як правило, впливає на обґрунто-ваність кінцевих висновків по справі. До них належать дані про особу потерпілого, його взаємовідносини з обвинувачуваним, особливо у справах про вбивства; обставини, які вказують на схожість способів вчинення злочинів, що дозволяє припустити їх здійснення однією особою; відомості, які свідчать про те, що обвинувачений схиляв свідків додачі неправдивих показань, роз’яснив родичам, як потрібно пояснювати ті чи інші обставини тощо. Недослідженість цих обставин, які входять у предмет доказування. Тому не можна погодитися з думкою про те, що на правильність вирішення справи впливає тільки встановлення обставин, що складають предмет доказування.

Достовірність встановлення обставин досягається за умови притягнення до справи необхідної сукупності доказів і їх всебічної та об’єктивної перевірки й оцінки.

Які саме докази повинні бути досліджені, залежить від змісту тієї інформації, що в них міститься, та її значення для справи. З цієї причини закон не визначає істотності того чи іншого доказу, не ставить відносність доказів у залежність від їх видів, надаючи суду прокурору, слідчому можливість для встановлення обставин, що пролягають доказуванню, до яких наслідків може привести відмова від їх дослідження.

Отже, принцип всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення об’єктивної істини по кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обґрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства.

Висновки

Підсумовуючи тему, можна сказати, що принципи визначають основні напрями, перспективи розвитку процесуального права, є основою його удосконалення.

Засади кримінального процесу, характеризують в цілому судочинство: 1 – носить нормативно-правовий характер;

2 – бути загальними і основоположними;

3 – законники;

4 – гуманними за характером.

Також, кожна засади має бути наділена такими властивостями:

всі засади повинні виражати основні панівні в даній державі політичні та правові ідеї, які стосуються правосуддя;

порушення будь-якої засади означає недосконалість рішення, його скасування, перегляд, оскарження тощо.

Отже, принципи кримінального процесу слід визначити як основи створення та спрямованості всієї системи відповідної галузі права, що найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, тісно пов’язані з державною політикою в сфері кримінального судочинства, є загальними для всіх стадій кримінального процесу та здійснюють охоронну і регулятивну дію щодо всіх кримінально-процесуальних норм.

Список використаної літератури

Конституція України: Прийнята на 5-й сесії ВРУ 28 червня 1996 року. – К.: ВЕЛЕС, 2003. – 54с.

Кримінально-процесуальний кодекс України: [Станом на 16 вересня 2004р.] – К.: ВЕЛЕС. 2004. – 176с.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп.ред. В. Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К., 1997. – 421с.

Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року №3018-ІІІ. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 64с.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Права людини в Україні (інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини. – К., 1998. – Вип..21.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. - №13

Коваленко Є. Г., Гончар М. М. Принцип всебічного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст // Науковий вісник НАВСУ. – 1986. - №1.

Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. – К.: Юрінком інтер, 2004. – 688с.

Леоненко М. Правові питання визначення принципу національної мови в кримінальному судочинстві // Право України. – 1999. - №4

Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 65с.

Новий тлумачний словник української мови. – К.: Істина, 1998. – Т.2. – 112с.

Советский уголовный процесс / Под.ред. Н. С. Алексеева ы В. В. Лукашевича. – Л., 1984. – 78с.

Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презупция невиновности. – М., 1984. – 78с.

Тиричев И. В. Принципи уголовного процесса. – М., 1983. – 85с.

Тертышник В. М. Уголовный процесс. – Харьков. 1999. – 392с.

Юридический словарь / Под.ред. П. И. Кудрявцева. – М., 1956. – Т. 1. – 552с.

Зміст

План | 2

Вступ | 3

1. Загальні положення про