В Україні за чинним законодавством можлива лише держав-на правоохоронна діяльність. Недержавна правоохоронна діяль-ність не передбачена, хоч участь громадян в охороні правопоряд-ку та державного кордону є досить розвиненою та регламентова-ною. Для правоохоронної діяльності характерною є взаємодія між державними органами різних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Та незважаючи на множинність її суб'єк-тів, така діяльність має цілісний характер. Цілісне виконання правоохоронної функції в державі утворюється системними зу-силлями уповноважених органів з виявлення або розслідування правопорушень, відновлення порушеного права, захисту право. Нагляду за положенням законності, активною і цілеспрямованою взаємодією у процесі цієї діяльності та координа-цією між уповноваженими органами.

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні кон-ституційного порядку, національної безпеки; вона зумовлює стан законності, актуалізує охорону конституційних прав людини і громадянина та відновлення порушених неправомірним чином цих прав.

Ознаки правоохоронної діяльності. Головна ознака право-охоронної діяльності полягає в її соціальній цінності охороняти права фізичної або юридичної особи певними юридичними процеду-рами. Позитивний вплив на соціальну поведінку людини ( груп людей) за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності є своєрідним охорон-ним інструментом.

Діяльність уповноважених органів здатна позитивно вплива-ти на людину, мотивувати її правомірний спосіб поведінки, за-стосовуючи до правопорушників правомірний примус. Тому про-тидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випад-ках, передбачених законом, неприпустимою. Особи, які перешко-джають правомірній правоохоронній діяльності, можуть бути притягнені до відповідальності.

Сутність правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності уповноваженого органу, який позбавлений права дія-ти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих повноважень. У процесі правоохоронної діяльності можуть бути використані лише офіційні (офіційна інформація) і правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу на юридичну або фізичну особу стосовно рухомого або нерухо-мого майна чи немайнових прав, які їм належать.

Інструментарій правоохоронної діяльності використовується при вирішенні різних питань державного життя. При цьому у ді-яльності державних органів та їх посадових осіб правоохоронні дії, які вони повинні виконувати, можуть бути не головним, а похідним (допоміжним) завданням. Наприклад, більшість дій і завдань, виконуваних посадовими особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (орга-ни санітарно-технічного контролю, пробірного нагляду, гірничо-го нагляду, нагляду за охороною праці тощо), є управлінськими або організаційними, а не правоохоронними. У той же час право-охоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, а не охоронне призначення. Так, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії, за Законом України "Про державну податкову службу України" покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів — та Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед плат-ників податків (ст. 2).

Таким чином, позитивний вплив на фізичні або юридичні особи є іманентною ознакою правоохорони, способом взаємодії між владою та людиною, що проголошується Конституцією та законами України.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійснення Правоохоронної діяльності складаються із спеціально встанов-лених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається істотним порушенням процесуального законодавства і, як прави-ло, тягне за собою визнання дії правоохоронного органу неправо-мірною. На важливість додержання процедури правоохоронних де вказує також і те, що під час масових репресій 30-х років по-рушення законності відбувалося саме у вигляді спрощення про-цедур та появи надзвичайних правоохоронних органів.

Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними. Так, процедури звернення громадян до державних установ з питань захисту власного права, з питань притягнення до кримінальної відповідальності в порядку приватного обвину-вачення, з вирішення трудових спорів, доставляння порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо докладно описано у відповідних законах, настановах, інст-рукціях. Характерною ознакою правоохоронних процедур є те, що вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, обшук, затримання підозрілого, Пред'явлення обвинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з прова-дження адміністративних правопорушень.

Це стосується вимог і до складання процесуальних ^Іктів ін-шими суб'єктами правоохорони, а саме прокурора, слідчого, ор-гану дізнання тощо.

Отже, процедурна (процесуальна) ознака правоохоронної ді-яльності вказує на формальну визначеність такої діяльності та неприпустимість її порушення.

Третьою істотною ознакою правоохоронної діяльності визна-ється статусіїа (професійна) ознака особи, яка е уповноваженим державою суб'єктом такої діяльності. Здійснювати заходи з охо-рони права, відновлення порушеного права, виявлення та розслі-дування злочинів, підтримання правопорядку має лише компе-тентна, процесуальне уповноважена державою посадова особа, яка позбавлена, права обіймати будь-яку іншу посаду або займа-тися іншою діяльністю (крім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі.

У повноваженнях такої посадової особи треба розрізняти їх характер, обсяг та межу. Характер повноважень у кожного суб'-єкта правоохоронної діяльності адекватний предметові його про-фесійних завдань; він передбачає перелік прав та обов'язків по-садової особи щодо виконуваної правоохоронної діяльності. За характером виконуваних повноважень необхідно розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, ви-конавчі та контрольно-перевірочні правоохоронні дії. Право здій-снювати такі дії не може передаватися (делегуватися) іншій по-садовій особі. Нотаріус, наприклад, не має права здійснювати прокурорські чи слідчі дії. Згідно з компетенцією посадові особи видають відповідні акти (накази, постанови, приписи, протести, протоколи). Сутність статусної ознаки полягає в тому, що рішен-ня, які приймає уповноважена особа, підлягають переглядові за особливими,