2. Кримінальна відповідальність державних службовців

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в ус-тановах і організаціях. Не має також значення службове стано-вище особи, відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності або форма власності, на підставі якої створені та здійснюють свою діяльність ті чи інші організації.

У розділі XVII Особливої частини КК встановлено кримі-нальну відповідальність за діяння (статті 364-370 КК), родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормаль-ну діяльність державного та громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалеж-но від форми власності. Ці діяння належать до так званих за-гальних видів злочинів, вчинених у сфері службової діяльності (далі - службові злочини), безпосереднім об'єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну служ-бову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК встановлюють відпові-дальність за так звані спеціальні види службових злочинів (на-приклад, статті 162, 210, 238, 284, 351, 371-373, 375 КК), вчинен-ня яких також зумовлено службовим становищем суб'єкта, але їх основним безпосереднім об'єктом є інші суспільні відносини (особисті права і свободи людини та громадянина, господарсь-ка діяльність, власність, інтереси правосуддя тощо). Тому в по-станові Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак-тику у справах про перевищення влади або службових повнова-жень» від 26 грудня 2003 р. зазначено, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями 364-370 КК можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів.

Об'єктивна сторона службових злочинів характеризується певними ознаками. Одні з цих злочинів (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 365, 366, 368-370 КК) - лише шляхом активної поведін-ки - дії. Обов'язковою ознакою цих злочинів є наявність безпо-середнього зв'язку між діянням особи та її службовою діяльні-стю, оскільки вони завжди обумовлені службовим становищем суб'єкта і вчинюється всупереч інтересам служби.

У частині 1 ст. 366, статтях 368-370 КК встановлено відпові-дальність за злочини з формальним, а у статтях 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 - з матеріальним складом. Обов'язковою ознакою об'єк-тивної сторони злочинів, передбачених у частинах 1 статей 364, 365 і 367 КК, є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам, сво-бодам та інтересам фізичних, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам. Така істотна шкода може полягати у за-подіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріаль-ної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди; 3) мате-ріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

1. Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, якщо вона в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Причому матеріальна шкода: а) може бути реальною і тоді полягає у заподіянні прямих майнових збитків; б) може полягати в так званій упущеній вигоді - неодержаних доходах; в) може складатися із суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.

2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо полягає у заподіянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кож-ному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає: у порушенні охоронюваних Конституцією, іншими зако-нами прав та свобод людини й громадянина (права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо; у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; пору-шенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що ускладнює чи перешкоджає підприємствам, ус-тановам та організаціям виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається й така шкода, яка є наслідком викорис-тання службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину; б) вчинення поряд зі службовим іншого зло-чину; в) приховування раніше вчиненого злочину.

3. У разі сполучення матеріальних і нематеріальних збитків
шкоду може бути визнано істотною навіть тоді, коли сума мате-ріальних збитків сама по собі не перевищує ста неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян.

Тяжкі наслідки, спричинення яких передбачено у частинах 2 статей 364, 366, 367 та ч. 3 ст. 365 КК, також можуть полягати у заподіянні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Якщо вони виявляються в заподіянні матеріальної шкоди (прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими судова практика визнає й такі наслідки, як створення аварійної ситуації, що призвела до загибелі людей, тривалої зупинки транспорту чи виробничих процесів; дезор-ганізацію діяльності органів влади чи місцевого самоврядуван-ня; розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство; зрив виконання важливих державних замовлень; заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б