По-третє, важливою ознакою адміністративного правопорушен-ня є винність, яка передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вва-жав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необере-жності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необ-ережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопо-рушення с адміністративна караність. Це означає, що за вчинення конкре-тного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання, що дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) діянь, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопору-шення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи гро-мадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

Державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб'єкти, тобто, якщо вони є посадовими особами. Відповідно до статті 14 КпАП, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адмі-ністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення ви-конання яких належить до їх службових обов'язків.

Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водно-час, адміністративним і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в багатьох випадках як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.

Суб'єкти розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

- адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

- виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

- районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

- органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та інши-ми органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Ко-дексом.

Умови накладення адміністративного стягнення

Відповідно до ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопору-шення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його вияв-лення.

У випадку відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністра-тивного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладе-но не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в пору-шенні кримінальної справи або про її закриття.

Підстави для притягнення до адміністративної відповідальності, ви-кладені у Законі України «Про боротьбу із корупцією»

Окрім КУпАП, адміністративна відповідальність державних слу-жбовців визначається Законом «Про боротьбу з корупцією». Підстава-ми для притягнення державних службовців до адміністративної відповіда-льності відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:

1) корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм по-вноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

2) корупційних діянь, якими є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, по-слуг, пільг або інших переваг, зокрема прийняття чи одержання пред-метів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених чин-ним законодавством;

3) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушення спеціаль-них обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття за-ходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).

Суб'єкти корупційних діянь

Суб'єктами корупційних діянь є особи, які уповноважені викону-вати державно-владні функції:

- державні службовці і посадові особи органів місцевого самоврядуван-ня;

- депутати всіх рівнів;

- сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;

- військовослужбовці, крім тих, які проходять строкову службу;

- судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу ор-ганів внутрішніх справ, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби та інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону «Про
державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також працівники суду, прокуратури тощо.

Спеціальні суб'єкти корупційних діянь

За окремими нормами Закону України «Про боротьбу з корупці-єю» виокремлюються спеціальні суб'єкти корупційних діянь:

- державні службовці, що є посадовими особами (ч. 3 ст. 5);

- керівники міністерств, державних комітетів, державних підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів (ст. 10);

- особи, на яких покладено обов'язки складання протоколів про вчинен-ня корупційних діянь (ст. 11);

- судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу ОВС, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та подат-кової міліції, митної служби, уповноважені на виконання функцій дер-жавного працівника апарату суду, прокуратури й інших перелічених тут органів.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією», держав-ний службовець не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юриди-чним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або ін-ших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах дер-жавного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді