Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (усні або письмові розпоря-дження, накази, постанови, рішення тощо), так і у формі бездіяль-ності (невиконання тих дій, які вони зобов'язані були виконати на підставі покладених на них обов'язків).

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них мо-жуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов'яз-кові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадо-вою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи вико-нанні посадових (службових) обов'язків.

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окре-мого виду протиправного діяння відносить також і прийняття орга-ном державної влади, органом влади АРК або органом місцевого са-моврядування нормативно-правового акта, що був визнаний неза-конним і скасований (ст. 1175 ЦК України).

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-пра-вового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити Конституції України, міжнародно-пра-вовим актам, законам України тощо. Переважна більшість норма-тивно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх не-конституційними можливе лише Конституційним Судом України.

Певну особливість має причинно-наслідковий зв'язок, який у цьо-му випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто за-вдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного орга-ну чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона від-шкодовується у повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода (ст. 1167 ЦК України).

Найбільш специфічною у цьому випадку є можливість відшкоду-вання заподіяної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадо-вих чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дій-ти висновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службо-вих осіб у цьому випадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб. Крім цьо-го, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх поса-довими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої шкоди держава Україна, АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому за-вданні шкоди посадової чи службової особи.

Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними

та судовими органами

Цей вид деліктної відповідальності передбачений ст. 1176 ЦК України. Додаткове регулювання деліктних зобов'язань здійснюєть-ся Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої громадя-нинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон про відшкодування шкоди пра-воохоронними та судовими органами). Порівняно із загальними умо-вами настання деліктної відповідальності цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед суб'єктом - заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦК України належать:

1) органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слід-чі дії, що є початковою формою досудового розслідування у кри-мінальних справах. Згідно з чинним законодавством органами дізнан-ня є: 1) міліція, податкова міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про при-ховування валютної виручки); 2) органи безпеки (у справах, віднесе-них законом до їх відання); 3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з вико-нанням службових обов'язків або у розташуванні частини, з'єднання, установи); 4) митні органи (у справах про контрабанду); 5) начальни-ки виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-тру-дових і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини про-ти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні за-значених установ); 6) органи державного пожежного нагляду (у спра-вах про пожежі і порушення протипожежних правил); 7) органи охо-рони державного кордону (у справах про порушення державного кор-дону); 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК України);

2) органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи,
наділені правом проводити досудове слідство у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством до них належать: слідчі про-куратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції
і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК України);

3) органи прокуратури, тобто органи, на які покладено функції: підтримання державного обвинувачення у суді; представництво ін-тересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених за-коном; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Структура органів прокуратури визначається Законом України «Про прокуратуру» і об'єднує в собі Генеральну прокуратуру України, проку-ратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а та-кож військові прокуратури;

4)