Основними формами переконання, які застосовуються в державному управлінні, є: організація державних і громадських заходів спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань найбільш дійового виконання поставлених завдань; заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання і т. ін., матеріальне - грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб; критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов'язків. Зараз Урядом України розробляються юридичні акти, якими буде встановлено систему нагород та заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя всього суспільства.

Пріоритет прав людини у державній діяльності, розвиток демократичних засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян, виховання у кожного почуття громадського обов'язку, підвищення дисциплінці і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюється свідомо і добровільно, оскільки право втілює в собі волю народу, його норми є загальнообов'язковими, спираються на підтримку держави і громадської думки.

Заохочення як метод державного управління

Останнім часом у правовій науці більше уваги при-діляється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається, що цей метод досить ефективно викори-стовується в ряді розвинених країн (США, Японія, ФРН, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою право-вої економічно розвиненої і стабільної держави, він по-шириться і в діяльності наших органів управління.

Заохочення - спосіб впливу, що через інтерес, свідомість скеровує волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє зародженню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

Як методу діяльності виконавчої влади заохоченню властиві такі особливості:

- фактичною підставою для застосування заохочен-ня є заслуга, діяння, які позитивно оцінюються суб'єктами влади;

- заохочення пов'язане з оцінкою вже завершених діянь, є складовою частиною державного контролю;

- заохочення персоніфіковане застосовується стосов-но окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;

- заохочення полягає в моральному схваленні, над-іленні визначеними правами, матеріальними цінностя-ми та іншими благами;

- в основному заохочення врегульоване правом, у багатьох випадках реалізується у формі правозастосування;

- заохочення побічно впливає на волю заохочувано-го, стимулюючи його.

Залежно від основ заохочення розрізняють такі види заохочень:

- абсолютне заохочення, зумовлене абсолютними підставами заохочення. Такими підставами є: сумлінне виконання трудових і службових обов'язків; виконан-ня громадянського обов'язку (допомога в затримці зло-чинця, порятунок потопаючого і т.п.); заохочення ма-терів, що народили і виховали більше п'яти дітей; юві-леї, заслуги іноземних громадян перед Україною в роз-витку науки і т.п.;

- відносне заохочення регламентується КпАП Украї-ни, дисциплінарними статутами. Норми зазначених актів зобов'язують заохочувати добровільне відмовлен-ня від неправомірної діяльності, щире розкаяння, доб-ровільне усунення заподіяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено, що щире розкаяння винного, відвер-нення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення запод-іяної шкоди є обставинами, що пом'якшують відпові-дальність за адміністративне правопорушення.

З погляду правової основи розрізняють:

- формальне заохочення - заохочення, регламенто-ване правовими нормами (відповідні міри оформляються спеціальними правозастосовчими актами і, як правило,
заносяться в трудову книжку, службову картку);

- неформальне заохочення - застосування різно-манітних заходів впливу, не передбачених юридичними нормами (наприклад, публічна похвала).

За змістом заохочення поділяються на:

- моральні (подяка, грамота);

- матеріальні (премія, коштовний подарунок);

- статусні (змінює правовий статус громадянина, на-приклад, присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України»);

- змішані (часто одна міра містить моральне, матері-альне і статутне заохочення).

Залежно від кола осіб, до яких застосовуються захо-ди заохочення, розрізняють:

- заходи заохочення, що застосовуються до колектив-них суб'єктів (наприклад, оголошення подяки Президен-та України колективу Академії ДПС України за заслуги у підготовці висококваліфікованих фахівців);

- заходи заохочення, що застосовуються до індиві-дуальних суб'єктів (наприклад, до іноземних громадян і осіб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу, як надання особі почесного гро-мадянства).

4. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу

Найбільш чітким критерієм класифікації методів управління є характер впливу на об’єкт управління.

Органи державного управління можуть застосовувати до об'єктів управління методи прямої або непрямої дії. Пряма дія - це влада відповідного органу - наказ; значна частина актів управління, що приймаються з різних питань, є актами прямої дії на великий в кількісному відношенні апарат, широке застосування адміністрування. Непряма дія - це створення через різні ситуації зацікавленості у виконавців, надання можливості вибирати варіант поведінки, стимулювання і т.д.

У зв’язку з цим розрізняють методи прямого і непрямого впливу.

Характерними ознаками методів прямого впливу є:

- прямий вплив на волю;

- наказовий характер;

- однозначність вказівок;

- широке використання урядових, відомчих актів;

- наявність адміністративного апарату, що контро-лює виконання вказівок і застосовує примусові заходи для виконання;

- стимулювання виконання вказівок;

- широке використання позаекономічного примусу.

Для методів непрямого впливу характерні такі особ-ливості:

- керівний вплив на волю здійснюється опосередко-вано, через створення ситуацій, що інтересують в потрібній поведінці;

- акти влади уповноважують на визначені дії;

- у підвладних існує можливість вибору варіанта по-ведінки;

- автоматично діючий механізм стимулювання зак-ріплений юридичними нормами і звичаями;

- наявність розвинутого механізму правосуддя, що забезпечує захист інтересів громадян та їхніх об'єднань.

Останніми роками відомі вчені-адміністративісти (Ю. Кохіов, Л. Коваль) дедалі частіше звертаються до кла-сифікації методів управління на адміністративні (позаеко-номічні, прямого керівного впливу) й економічні