Сторони цивільно-правових конфліктів — це юридично рівні суб'єкти, які взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивни-ми) правами і обов'язками. Праву однієї сторони кореспондує обов'язок іншої і навпаки. Наприклад, зміст права потерпілого на від-шкодування, внаслідок заподіяної шкоди, становлять зобов'язання того, хто заподіяв шкоду.

Питання про об'єкт цивільно-правового конфлікту поєднується з питанням про матеріальний зміст поведінки його учасників; йдеться передусім про ті блага, що становлять інтерес для суб'єктів цивіль-них відносин. Отже, об'єктом цивільно-правового конфлікту є те ма-теріальне або нематеріальне благо, щодо якого виникає спір в учас-ників цивільних правовідносин. Серед об'єктів цивільно-правових конфліктів можуть бути:

- речі;

- дії (в тому числі послуги);

- результати дій;

- результати інтелектуальної, творчої діяльності;

- інформація;

- особисті немайнові блага.

Конфліктогенними сферами цивільно-правової регуляції є проб-леми: забезпечення права власності та інших речових прав. Чимало конфліктів також виникає у сфері виконання договірних зо-бов'язань: купівлі-продажу, зокрема стосовно захисту прав спожива-чів, найму (оренди), лізингу, кредиту та ін. Актуальним питанням за-лишається врегулювання конфліктів, пов'язаних з порушення права інтелектуальної власності.

Підґрунтям запобігання, врегулювання та конструктивного вирі-шення цивільно-правових конфліктів є встановлені Конституцією України і Цивільним кодексом України засади захисту цивільного права й інтересу. Захист цивільних прав полягає у правомірних ді-ях сторін цивільно-правового конфлікту, а також суспільства та держави щодо порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої шкоди. Для особи право на захист полягає у можливості використовувати у визначених за-коном межах засоби самозахисту, а також у можливості звернутися до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи ін-тересу.

Запобіганню конфліктам слугує також дотримання правомірності дій учасників цивільно-правових відносин, що спрямовані на набут-тя, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто чиннос-ті правочинів. У судовій практиці близько 40 % цивільних спорів по-рушуються у справах з визнання правочинів недійсними. Серед підстав визнання правочину недійсним на особливу увагу заслуговує його фіктивність (фіктивна угода, здійснена без наміру створити справжні права й обов'язки сторін) і несправжність (угода укладена сторонами свідомо у такій формі, що не відповідає дійсним відноси-нам, з метою приховати реальну угоду), оскільки більшість з них вчиняється шляхом недотримання вимог законодавства. Наочним прик-ладом несправжності (позірності) правочину є приховування догово-ром найму (оренди) будівлі договору купівлі-продажу.

Нове цивільне законодавство, спираючись на принцип диспозитивності, надає учасникам цивільного обігу практично необмежені права на вчинення правочинів. Однак коли свобода договору вико-ристовується недобросовісними суб'єктами, це спричиняє цивільно-правові конфлікти, наслідком яких є заподіяння майнової шкоди фі-зичним та юридичним особам.

Умовами чинності правочинів, на думку Є. О. Харитонова, є дотри-мання вимог, щодо змісту правочину. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

щодо наявності правочинності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності;

щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта(суб'єктів) правочину. У випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (наприклад, мало місце насильство), такий правочин визнається недійсним;

- щодо форми правочину. Під час укладення його обов'язкове дотримання передбаченої законом форми. Порушення вимог щодо форми правочину призводить до визнання його недійсним або до настання інших наслідків;

- щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумов-лені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові нас-лідки, — недійсний як фіктивний;

- щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити пра-вам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення зазначених вимог щодо чинності правочинів перево-дить позиції учасників цивільно-правових відносин у площину кон-флікту.

Поширеними в умовах ринку є конфлікти, які виникають у зв'язку з порушенням і невиконанням зобов'язань, а також конфлікти, осно-ву яких становить обов'язок відшкодування заподіяної шкоди. Запо-біганню та цивілізованому вирішенню цих конфліктів слугуватиме вдосконалення цивільного законодавства, приведення його у відпо-відність до умов сьогодення. Так, Цивільний кодекс України встановлює, що зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добро-совісності, розумності та справедливості; визначає види і систему зобов'язального права; передбачає підстави виникнення, зміни та припинення зобов'язань, що має слугувати попередженню конфліктів. Важливе значення для цивілізованого врегулювання конфліктів мають передбачені Цивільним кодексом засоби забезпечення дого-вірних зобов'язань (неустойка, застава, завдаток, порука, гарантія, притримання). Обраний сторонами засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на виконання якого він спрямований, або додатковою угодою.

Конфлікти щодо деліктних зобов'язань (відшкодування заподія-ної шкоди) відрізняються способом заподіяння шкоди, особою заподіювача шкоди, особою потерпілого, умовами заподіяння шкоди тощо.

Конфліктогенними є делікти, основу яких становить шкода:

- заподіяна джерелом підвищеної небезпеки;

- заподіяна представниками і працівниками юридичної особи (працівником при виконанні ним трудових обов'язків, посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самовряду-вання, незаконними діями представників правоохоронних орга-нів);

- заподіяна особами з пороками волі (малолітніми, неповнолітні-ми, недієздатними, особами, які не усвідомлювали значення своїх дій або не могли керувати ними);

- завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю по-терпілого (при виконанні трудових обов'язків, не при виконанні тру-дових обов'язків, при виконанні договірних зобов'язань, фізичній особі — підприємцю, малолітній або неповнолітній особі);

- заподіяна правомірними діями (необхідною обороною, в стані крайньої необхідності);

- заподіяна