Визначальною особливістю "процедури судового розгляду цивіль-но-правових спорів є функціональна активність сторін. Для забезпе-чення виконання процесуальних функцій сторони, згідно з Цивіль-ним процесуальним кодексом, мають численні процесуальні права. Відомий український правознавець М. Й. Штефан поділяє їх на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на порушення провад-ження у справі (права на пред'явлення позову, зустрічного позову; вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його поста-новив; права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал; про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами та ін.).

Права на зміни в позовному спорі (права позивача на зміну підста-ви або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди; доповнен-ня, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них та ін.).

Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослід-женні (права сторін подавати до суду свої пояснення; подавати пись-мові та речові докази; вимагати залучення у справу свідків і призна-чення експертизи. При розгляді справи — ставити питання один од-ному, свідкам, експертам, представникам органів державного управ-ління і громадськості. Сторони мають право знайомитися з матеріа-лами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та ін.).

Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб (права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління).

Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єк-тивності розгляду справи і виконання судових постанов (права сто-рін заявляти клопотання про відводи суддів, прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання).

Права на участь у судових засіданнях з розгляду справи і в здій-сненні процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими та винятковими обставинами (на особис-ту участь і ведення справи або за участю чи через представника; на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування пос-лугами перекладача та ін.).

Інші права (приєднання співучасників до апеляційної та каса-ційної скарги сторони; передання справи на вирішення третейського суду та ін.).

На сторони цивільно-правового конфлікту покладається загаль-ний обов'язок добросовісного користування належними їм процесу-альними правами, а також спеціальні обов'язки, які полягають у ви-конанні певних процесуальних дій (суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів; кошти на опла-ту свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання тощо).

Цивільний процесуальний кодекс встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав. Але це лише формально-юридична рівність, яка не є тотожною реальній рів-ності. Так, громадяни, які не мають належної юридичної підготовки або коштів на оплату послуг кваліфікованого адвоката, об'єктивно є слабшою стороною в суді, що відбувається на засадах змагальності. Принцип процесуальної рівності сторін у поєднанні з принципами диспозитивності та змагальності надає лише можливість досягнення рівності сторін у процесі вирішення спору.

У судовому розгляді цивільно-правових конфліктів можуть брати участь кілька позивачів або кілька відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного. Усі процесуальні співу-часники рівні в правах та обов'язках як один щодо одного, так і сто-совно іншої сторони.

Єдиним шляхом судового установлення фактичних обставин кон-фліктів є судове доказування. Цивільний процесуальний закон дає вичерпний перелік засобів доказування: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; письмові докази; речові докази; висновки експертів. Предметом доказування слід вважати коло юридичних фактів, від установлення яких за допомогою доказів залежить пра-вильне вирішення цивільного спору.

Розгляд справи здійснюється шляхом послідовного вчинення су-дом і учасниками процесу комплексу процесуальних дій, що станов-лять певні частини (підстадії), кожна з яких має свої завдання і від-повідний зміст:

1). підготовча — суд вирішує питання щодо можливості розгляду справи в цьому судовому засіданні, при цьому складі суду, секретаре-ві судового засідання, при наявних особах, які беруть участь у справі, інших учасниках процесу (свідків, експертів, перекладачів) та наяв-них доказах;

2). з'ясування фактичних обставин справи — дослідження наявнос-ті чи відсутності юридичних фактів, що становлять предмет доказу-вання;

3). судові дебати — промови сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, в яких висловлюються підсумкові висновки щодо дослід-ження обставин справи та пропозиції, чи підлягає задоволенню пра-вова вимога і на підставі яких законів;

4). заключна — постановлення судом рішення.

Процедура прийняття судового рішення сторони — це та норма-тивна модель, яка визначена процесуальним законодавством. Вона полягає в тому, що суд має відповідно до застосованих норм права і, враховуючи фактичні обставини справи, постановити законне й обґрунтоване рішення.

Вирішення судом конфлікту передбачає передусім захист цивіль-них прав та інтересів, що, згідно з Цивільним кодексом, відбувається шляхом:

- визнання права (застосовується у випадку спору щодо наявнос-ті у суб'єкта цивільного права чи цивільного обов'язку);

- визнання правочину недійсним (може мати місце у випадку