- зобов'язання припинити дію, яка порушує право (можливе що-до триваючого правопорушення. Наприклад, зобов'язування припи-нити розповсюджування твору до вирішення спору судом);

- відновлення становища, яке існувало до порушення (застосову-ється у разі, коли необхідно поновити порушене право. Наприклад, у випадку визнання правочину недійсним);

- примушування до виконання обов'язку в натурі (полягає в адре-сованій зобов'язаній особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії);

- зміна правовідношення (полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника но-вого обов'язку);

- припинення правовідношення (застосовується у разі невиконан-ня чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Це може бути, наприклад, розірвання договору оренди, купівлі-продажу);

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (можуть застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди);

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди (застосовується у випадках заподіяння особі фізичних і моральних страждань внаслі-док порушення її цивільного права або інтересу);

- визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місце-вого самоврядування (полягає у скасуванні, позбавленні юридичної сили такого акта).

Вирішення конфлікту у суді передбачає можливість прийняття мирової угоди. Мирова угода — це двостороннє волевиявлення, яке спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Втім, остаточне рішення, як і в інших способах завершення судового розгляду справи, належить суду, який має перевіряти й затверджува-ти мирову угоду. Мирова угода не повинна суперечити закону або по-рушувати чиїсь права та законні інтереси. Наслідком затвердження судом мирової угоди є припинення провадження у справі. Тому не слід сприймати мирову угоду як безпосереднє врегулювання кон-флікту самими учасниками, вона є актом судової влади.

Мирова угода може бути укладена сторонами на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадіях апеляційного, касаційного й вико-навчого провадження.

Правом укладання мирової угоди чинне процесуальне законодав-ство наділяє позивача та відповідача. Проте фактично закон вихо-дить з того, що суд має сприяти мирному вирішенню конфлікту, бо передбачає, що розгляд справи по суті починається із запитання, чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою. Значення мирової угоди може бути посилене у новому процесуальному зако-нодавстві наданням суду повноважень сприяти укладанню мирової угоди.

Підвищення ефективності судового розгляду цивільно-правових конфліктів пов'язується з модифікацією процедури передусім щодо її спрощення, гнучкості, оперативності судочинства з одночасним збе-реження гарантій, які надаються учасникам процесу традиційними нормами, інститутами, режимами. Так, В. В. Комаров пропонує здій-снити реконструкцію судочинства шляхом напрацювання достатньо автономних процедур, що передують судовому розгляду і мають впливати на спрощення судочинства за рахунок розширення обсягу підготовлених дій сторін до судового розгляду. Серед таких проце-дур — специфічні режими явки сторін, обмін змагальними паперами, дослідження доказів, наради суддів із сторонами.

Використана література:

Цивільний кодекс України;

Цивільно-процесуальний кодекс України;

И.В.Ващенко, С.П. Гиренко, Р.А.Хамалян, А.Г.Антонова, Общая конфликтология, „Оригинал”, -Х:, 2001;

В.М. Іванов, О.В.Іванова Юридична конфліктологія, МАУП, -К:, 2004.