Судова практика займає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому їхні правові системи відзна-чаються великою своєрідністю. Основний зміст судової практи-ки, або прецедентного права, полягає у тому, що рішен-ня, винесене судом у справі, є обов'язковим для вирішення ана-логічної справи судом рівної чи нижчої інстанції.

Прецедентне право Англії складається з двох частин: загаль-ного права і права справедливості.

Єдине загальне право для всієї Англії було створене королів-ськими судами у ХІІІ-ХІУ ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорд-канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права або коли справу у цьому суді було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У XIX ст. суди загального права і права справедливості були поєднані в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилось на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн є дуже близькими. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову сис-тему. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике зна-чення у цивільному і торговому праві. Загальне право США — це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненіс-тю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права ос-новних інститутів цивільного і торгового права.

Роль судової практики підвищується і у країнах континенталь-ної Європи, хоча формально вона не визнається джерелом пра-ва. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної і англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи все більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону.

У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині й практиці.

Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як пра-вило, доповнює закон при відсутності або недостатності відпо-відної норми. Звичаї застосовуються головним чином до банків-ських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.

В Англії звичаї, які застосовуються судами, перетворюються на норми прецедентного права. Тому під звичаями тут розумі-ють лише норми права, які діють у певній місцевості.

У торговому обігу західних країн великого значення сьогодні набувають типові контракти, що розробляються фірмами і про-понуються контрагентами для підпису (формуляри). Офіційно вони не є джерелами права, але на практиці іноді з успіхом замі-нюють чинне законодавство. З допомогою формулярів «слабшій» стороні контракту нав'язуються вигідні для фірми умови дого-вору, що зводить нанівець принцип свободи договору.

Висновок

Можна зробити висновок, що сьогодні спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних торгових відно-син, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересовани-ми державами проектів типових законів. Пізніше вони прийма-ються відповідними країнами як закони.

Відповідно до Римської угоди 1957 р. органи ЄЕС видають регламенти та директиви, які безпосередньо діють на території кожної держави — члена союзу. Отже, регламенти та директиви — ще один вид джерел цивільного та торгового права.

У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарія) джерелом цивільного права називають його принципи (узагальнені поло-ження, що формулюються у законі або з них виводяться) та нор-ми моралі.

Використана література:

1. Цивільне право України, за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнецової, кн.1, К, 1991, Юрінком Інтер;

2. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва "Цивільне право", ч.1, К, 1997, "Вентурі";

3. Федоров В.О., Теорія держави і права зарубіжних країн, Х, 1994;

4. Новіков О.О., Цивільне право зарубіжних країн, К, 1999.

5. В.І. Борисова, І.В. Спасибо-Фатеєва, В.Л.Яроцький, Цивільне право України, загальна частина, -К: „Юрінком Інтер”, 2004;

6. Я.М.Шевченко, Цивільне право України, загальна частина, Одеса, „Одіссей”, 2003;

7. Є.О.Харитонов, Цивільне та сімейне право України, Одеса, „Одісей”, 2003.