б) цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи та інше майно, які є предметом застави згідно з дого-вором застави і відчуження яких здійснюється з урахуванням ви-мог, що визначаються Законом України "Про заставу";

в) державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, господарського суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше).

Відчуження майна державного підприємства проводиться без-посередньо підприємством після отримання на це дозволу цен-трального або місцевого органу виконавчої влади, уповноважено-го здійснювати функції управління державним майном (далі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державно-го майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим.

Початкова ціна продажу майна визначається підприємством на підставі висновків звіту про експертну оцінку майна.

Експертна оцінка майна, яке підлягає відчуженню, прово-диться відповідно до нормативно-правових актів та міжнародних стандартів оцінки, що діють на момент її проведення, юридични-ми особами (експертами), які мають угоду з Фондом державного майна України на право проведення експертної оцінки майна.

Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються до позабюджет-ного Державного фонду приватизації.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продава-ти, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду грома-дянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винят-ком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть перебувати в їхній власності. Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 р. № 8-92, підприємства, засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.

Другу велику частину майна державного підприємства ста-новлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпо-середньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують ін-шим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Серед фондів підприємства передусім слід виділити статут-ний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошовому ви-раженні) учасників (власників) у майно при створенні підприєм-ства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та по-рядок його формування як щодо господарських товариств взага-лі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що регулюють діяль-ність державних підприємств (як, до речі, і приватних та індиві-дуальних), не лише не визначають мінімального розміру статут-ного фонду державного підприємства, а й взагалі не визнають його наявність обов'язковою для цього виду підприємства.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду перехо-дять на наступний рік.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування їх здійснюється у порядку, встановленому Положенням про державний, галузеві, регіональні фонди охоро-ни праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим по-становою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р., та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони пра-ці та фондів охорони праці підприємств, затвердженою наказом Держнаглядохоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. Кошти зазначеного фонду використовуються тільки на виконан-ня заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків, з іншими підприємствами з віднесенням суми резер-ву на результати фінансово-господарської діяльності. Сумнівним боргом визнається не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями дебіторська заборгова-ність підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та ви-значення за нею прибутку. Резерв створюється на основі резуль-татів інвентаризації дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки можливості пога-шення боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступних витрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду, підпри-ємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне со-ціальне страхування з цих сум; на ремонт основних засобів (у ме-жах норм амортизаційних відрахувань на їхнє повне відновлен-ня); на виробничі витрати для підготовчих робіт на підприєм-ствах промисловості з сезонним виробництвом; наступні витрати для ремонту предметів прокату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток підприємства. Правовий режим прибутку державного підприєм-ства охоплює: поняття прибутку, порядок та методи його нараху-вання; зобов'язання підприємства щодо сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; права підприємства щодо вико-ристання прибутку.

Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим показником фі-нансових результатів господарської діяльності на всіх (у тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського облі-ку і звітності в законодавстві вживається термін "балансовий прибуток", під яким розуміють загальну суму прибутку підпри-ємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих ви-робництв, що