Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому чис-лі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів є кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної ді-яльності, в тому числі майно культурно-освітнього та оздоровчо-го призначення, акції та інші цінні папери, житлові будинки, спо-руди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та ін. Об'єднання громадян на-буває право власності на кошти, на інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, під-приємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Для виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єд-нання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахунко-вих установ та організацій зі статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Громадські організації мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності ство-рених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснова-них підприємств.

Право власності об'єднань громадян реалізують їхні вищі ста-тутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди то-що) в порядку, передбаченому законодавством України та ста-тутними документами.

Чинним законодавством встановлено специфічний правовий режим щодо майна, належного політичним партіям та організаці-ям. Зазначені об'єднання громадян можуть мати у власності май-но, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій. Політичні партії, створювані ними установи та органі-зації не мають права засновувати підприємства, крім засобів ма-сової інформації, та займатися господарською та іншою комер-ційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, ви-робів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, ви-ставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Законом України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. вста-новлено й інші особливості правового режиму майна політичних партій, зокрема обмеження щодо одержання коштів та іншого майна (ст. 22 Закону).

Релігійні організації як суб'єкти права колективної власності володіють, користуються і розпоряджаються належним їм май-ном. У їх власності можуть бути будівлі, предмети культу, об'єк-ти виробничого, соціального і добродійного призначення, транс-порт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їхньої ді-яльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожерт-вуване громадянами, організаціями або передане державою, а та-кож придбане на інших підставах, передбачених законом. Хоч ре-лігійні організації мають право відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. здійснювати виробничу та господарську діяльність, пи-тома вага такої діяльності в економіці України незначна.

4.Приватна. власність

У 1992 р. остаточно завершилося юридичне визнання приватної власності в Україні. Проте, це не зняло гостроту проблеми подальшого врегулювання відносин влас-ності громадян, оскільки відповідні норми ЦК України не за-знавали змін, адекватних суспільно-економічним відносинам. Переважна частина норм цього кодексу фактично вступила в суперечність з новим законодавством про власність, що поро-джувало небажаний правовий вакуум у регулюванні важливої сфери цивільних правовідносин. Лише 16 грудня 1993 р. Вер-ховна Рада України прийняла закон про внесення змін до ЦК України та деяких законодавчих актів. Зокрема, з ЦК Украї-ни були виключені глави 7, 8, 9, статті 87, 87і, 88, 100—104, 106, 108, 111, 117, 120—127. Ст. 86 була викладена в редакції ст. 2 Закону України "Про власність" з введенням до неї но-вої ч. 6, у якій зазначається, що відносини власності регулю-ють Закон України "Про власність", ЦК України, інші зако-нодавчі акти. Цілком зрозуміло, що головним джерелом пра-вового регулювання відносин власності громадян став Закон України "Про власність", а інші законодавчі акти набули значення субсидіарних. Їх аналіз дає певне уявлення про поняття права приватної власності в сучасний період. З прийняттям нового ЦК України ця проблема фактично відпала.

Необхідними економіко-правовими ознаками для визна-чення сутності приватної власності, як і будь-якої іншої існу-ючої форми власності, насамперед можуть слугувати: її об'-єктний склад; її суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з інши-ми формами власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" об'єктами" права приватної власності (у первісній редакції - індивідуальної власності) є жилі будинки, квартири, предме-ти особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, наса-дження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (п. 1). Крім того, об'єктами права власності гро-мадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, вина-ходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці (п. 2).

З правової точки зору особливої потреби в законодавчому закріпленні такого деталізованого орієнтовного переліку об'єктів права приватної власності громадян не існує. Проте введення його до Закону України "Про власність" відіграло певну соціально-політичну роль в адаптації суб'єктів цивіль-них правовідносин до нових відносин власності. Оскільки ця мета фактично вже досягнута, в новому ЦК України перелік об'єктів права приватної власності громадян сфор-мульований за узагальнюючими критеріями, а саме: об'єкти особисто-споживчого призначення; об'єкти виробничо-підпри-ємницького призначення; об'єкти інтелектуальної праці. В принципі таке майно може належати суб'єктам будь-якої ін-шої форми власності.

У новому ЦК України говориться, що у власності фізичних осіб — суб'єктів права приватної власності — може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам. Цей підхід до визначення об'єктного складу приватної влас-ності громадян, хоч і відрізняється від його визначення в За-коні України "Про власність", але має свої вразливі місця,