ПЛАН
ВСТУП
Поняття та зміст зобов’язання;
Види зобов’язань;
Суб'єкти зобов'язання;
Об'єкти зобов'язання;
Підстави виникнення зобов'язань;
Відповідальність за порушення зобов’язань.
ВСТУП
Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід від-значити, що зобов'язання - це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпід-ставне придбання або збереження майна).
1. Поняття та зміст зобов’язання
Інститут зобов'язального права поряд з ін-ститутом власності посідає важливе місце в системі цивіль-ного права України. Зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням по-слуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідстав-ним придбанням майна. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.
Досить широким є коло можливих учасників зобов'я-зальних відносин. Зобов'язання можуть виникати:
а) між юридичними особами;
б) між юридичними та фізичними осо-бами;
в) між фізичними особами.
Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх харак-тером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. В ст. 151 ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'яза-на вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні право-відносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. У чому вияв-ляються ці особливості?
По-перше, зобов'язання опосередковують процес перемі-щення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди висту-пають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.
По-друге, оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідно-сини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобов'язання відріз-няються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім - від правовідносин власності. Але така відмін-ність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплю-ючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин.
По-третє, якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'я-заннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не пови-нен перешкоджати його нормальному використанню найма-чем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функ-ція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до пози-тивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не переш-коджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта.
По-четверте, якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряд-жатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єк-тивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок - боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'я-зана - боржником. О.С. Йоффе, спираючись на легальне ви-значення зобов'язання, узагальнив його ознаки і сформулю-вав теоретичне поняття зобов'язання як закріплені цивільним законом суспільні відносини по переміщенню майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (креди-тор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинен-ня певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій.
Оскільки будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.
Разом з тим ці елементи мають певні особливості, які відображають специфіку самих зобов'язань. У зарубіжному цивільному законодавстві, зокрема у Французькому цивіль-ному кодексі, поняття зобов'язання іноді застосовується як синонім поняття договору. Так, ст. 1101 ФЦК визначає пред-мет договору і предмет зобов'язання. В подальшому в інших статтях терміни "договір" і "зобов'язання" використовуються як тотожні. Найбільшу деталізацію поняття зобов'язання дістало у французькій цивілістичній літературі. Слід зазначи-ти, що автори, які звертаються до даного питання, розрізня-ють зобов'язання як родове поняття і договір як одну з підстав його виникнення. Щодо німецького цивільного пра-ва, то воно, більше ніж інші цивільні кодекси капіталістичних країн, пішло шляхом побудови загальних понять, які стосую-ться зобов'язань.
2. Види зобов’язань
Класифікація зобов'язань, як і інших пра-вових інституцій, пов'язана перш за все з необхідністю визна-чення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на від-повідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами.
Так, І.Б. Новицький виділяв відповідно три групи зобов'я-зань: а) зобов'язання, які виникають на підставі або у зв'язку з народногосподарським планом; б) зобов'язання, які не охоплені соціалістичним плануванням; в) зобов'язання,