ПЛАН

Вступ

1. Поняття представництва;

2. Підстави виникнення та види представництва;

3. Довіреність;

3.1 Форма довіреності;

3.2 Строк довіреності;

3.3 Передоручення;

3.4 Припинення довіреності;

Висновок

Література.

Вступ

За характером походження та своїм змістом повноваження представника є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак-том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ-ляють. За ЦК України повноваження можуть ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника.

Представництво в цивільному праві розглядається як одна із форм реалізації громадянами і юридичними особами належних їм прав і обов’язків через представників. Представництво може мати місце не тільки за власною волею суб’єкта цивільного права, а також у зв’язку з відсутністю у нього юридичної здатності чи фізичної можливості вчиняти юридичні дії. Виходячи зі змісту ст. 62 Цивільного кодексу України, можна дати таке визначення представництва - звуться такі відносини, при яких угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють), створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють.

1. Поняття представництва

Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це по-яснюється причинами як юридичного, так і фактичного по-рядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживан-ня), або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов'язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного викорис-тання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, арбітражному та третейському суді).

ЦК України не містить визначення представництва. Проте
зміст ст. 62 дає змогу визначити представництво як здійснен-ня однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються ци-вільні права та обов'язки.

Проект ЦК України (ст. 227) визначає представництво як правовідносини, у яких одна сторона (представник) зобов'я-зана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.

Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не всякі угоди мо-жуть бути вчинені представником. Стаття 62 ЦК України пе-редбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише осо-бисто, а так само інших угод, зазначених законі. Так, ст. 541 ЦК України зазначає, що заповіт має бути підписаний осо-бисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Мета представництва - здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у ін-шої особи - особи, яку представляють.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як пра-вило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, пред-ставниками можуть бути особи, які досягли трудового пов-ноліття, тобто в основному 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не супе-речить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 64 ЦК України; ст. 2 Закону України "Про товарну біржу"; ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян").

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника вста-новлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.

Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв'язків, які утворюються між його суб'єктами. От-же, при представництві складається три наступні кола відно-син: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представ-ляють, і третьою особою.

Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відно-син, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і пред-ставник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, про-ведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов'язки.

Рукоприкладач - це особа, яка лише допомагає в оформ-ленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У