Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіо-нера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комі-сіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 ст. 227 проекту ЦК України зазна-чає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте-ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів.

Повноваження представника. Як уже зазначалося, пред-ставник здійснює від імені особи, яку він представляє, певні юридичні дії внаслідок повноваження.

В юридичній літературі існують різні точки зору на право-ву природу повноважень представника. Більшість учених роз-глядає повноваження представника як особливе суб'єктивне право, яке реалізується представником у відносинах з третіми особами. О. С. Иоффе вважає, що повноваження є юридич-ним фактом, який визначає межі приєднання до правоздат-ності особи, яку представляють, дієздатності представника.

За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на : підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак-том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ-ляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повнова-жень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'яз-ки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схва-лення угоди цією особою (ч. 1 ст. 63 ЦК України).

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, ро-бить угоду дійсною з моменту її укладення.

Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (на-приклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди.

Як свідчить судова та арбітражна практика непоодиноки-ми є випадки, коли представники укладають угоди з переви-щенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повно-важень. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза-них з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена пред-ставником юридичної особи або керівником її відокремлено-го підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана не-дійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено уго-ду, знала або повинна була знати про відсутність у представ-ника юридичної особи або керівника її відокремленого під-розділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не зга-дується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: як-що керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково від-сутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної осо-би, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вва-жати укладеною від імені юридичної особи.

2. Підстави виникнення та види представництва.

Підста-вами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України повно-важення представника можуть ґрунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повнова-жень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.

Розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке ґрунтується на договорі;

2) представництво, яке ґрунтується на законі;

3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за во-лею особи, яку представляють і яка визначає особу представ-ника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повно-важення представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір до-ручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України).

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 232 проекту ЦК України комерційним пред-ставником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними до-говорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва поля-гає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного пред-ставника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адмі-ністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлю-ється незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають закон-ним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 14 і 16 ЦК України; ст. 144 КпШС України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні