Давньоєгипетська держава.

Давньоєгипетська держава територіально розміщувалася у вузькій долині Нілу від першого порогу до дельти могутньої річки. Географічною особливістю єгипетської цивілізації, було чергування родючих земель і пустель. Єгипет поділявся на Верхній, який займав нільську долину, і Нижній - розташований в дельті ріки. Долина Нілу сприятлива для землеробства, тому сюди із зміною клімату переселилися з савани племена протосемітів, берберів і кушитів. Ніл був єдиним джерелом вологи в посушливому кліматі Північної Африки, а приріст населення вимагав збільшення площі землі придатної для ведення сільського господарства. Так стала створюватися іригаційна система землеробства басейнового типу, будувалася мережа магістральних і відвідних зрошувальних каналів, греблі, дамби. З корисних копалин в Єгипті добували граніт, базальт, діорит, алебастр, вапняк, пісковик, золото, однак не було покладів заліза і олова, що стримувало розвиток техніки і промислового виробництва.

Високопродуктивне землеробство привело до виникнення тут перших суспільств і держав, адже успішно розвивалися продуктивні сили і виробничі відносини. Надлишки вироблених продуктів, особливо в скотарстві, опиняються в руках знаті і служителів культу, що почав зароджуватись.. Виникає інститут рабства. Першими рабами були військовополонені - з розвитком сільського господарства стало вигідно використовувати працю військовополонених. Це привело до виникнення приватної власності, соціального розшарування общини, виділення родової знаті і перетворення її з часом в експлуататорський клас. Клас рабів став поповнюватися із зовнішніх (війни і набіги) і внутрішніх джерел (колишні общинники).

Перед виникненням держави склалася досить розвинена організація управління, яку Ф. Энгельс в роботі «Походження сім’ї, приватної власності і держави» назвав військовою демократією. «Поступове піднесення військового вождя у процесі становлення державності, посилення його ролі і впливу є характерною рисою Єгипту і багатьох інших країн Стародавнього Сходу». Біля вождя утворюється державний апарат, що складається з членів його сім’ї і слуг, так формується одна із найдавніших систем державного управління.

Формування класів привело до появи держави, що регулює суспільні відносини на користь пануючого класу, що забезпечує будівництво і підтримку в робочому стані життєво важливих для Єгипту іригаційних систем. Перші держави - номи - охоплювали декілька поселень і були швидше не державами, а військово-демократичними утвореннями. «Через особливі природні умови номи - найдавніші самостійні державні утворення, розташовані в долині або Дельті Нілу- тяжіли до об’єднання, що привело до створення більш крупних царств.» Приблизно в кінці IV тис. до н.е. виникають два крупні царства: Верхній і Нижній Єгипет. Якийсь час вони існували окремо, а згодом об’єдналися.

Вигідне географічне положення дозволяло Єгипту вести активну зовнішню політику, підтримувати зв’язок з Передньою Азією по суецькому перешийку, по Нілу - з країнами тропічної Африки, морським шляхом - з Аравією. Але на перших етапах розвитку Єгипет опинився в ізоляції, чому він „завдячував” кочовим племенам, які були сусідами з ним. Їх набіги робили торгові шляхи небезпечними і зберігали відособленість єгипетської держави, що, у свою чергу, формувало єгипетську цивілізацію, як самобутнє історичне явище.

Єгипетська цивілізація залишила численні пам’ятники матеріальної культури, у тому числі і письмові, за допомогою яких можна одержати більш повне уявлення про культуру і державність Єгипту з найдавніших часів. З письмових джерел до нас дійшли «Аннали Тутмоса III», записані на стінах храму Амона-Ра у Фівах, твори жерця Монефона на грецькій мові (IV-III століття до н.е.), що описують історію Єгипту з найдавніших часів. Саме він систематизував і об’єднав спорідненістю або особливістю внутрішньої політики декілька сотень фараонів в 30 династій, які діляться на 3 декади по 10 династій в кожній. Ця класифікація стала основою для сучасної періодизації історії Давнього Єгипту і виділення її найважливіших періодів: Стародавнє, Середнє, Нове і Пізнє за царство.

Збереглися також архіви юридичних текстів і документальні матеріали з храму царя Неферірка, датовані XXV-XXIV ст. до н.е., «Повчання» фараонів (написані від імені фараонів і адресовані нащадкам), що містять безліч інформації про устрій держави, «Повчання» приватних осіб, що розписують переваги професії («повчання Ахтоя») або дають настанови синам про поведінку в суспільстві («повчання Аменемопе»).

Твори художньої літератури («повість про красномовного селянина», казка «Про правду і кривду») дають реалістичний опис побуту і звичаїв староєгипетської держави. Крім того, до нас дійшли твори релігійного характеру - так звана «Книга мертвих», «Мемфісській богословський трактат» - що містить обряди, заклинання і т.д., що дозволяють померлому, пройти всі труднощі, досягти вічного блаженства, медичні папіруси.

Уявлення про устрій держави в Давньому Єгипті дають і твори античних істориків: Геродота, Діодора сіцілійського, Страбона, Плутарха.

На сьогодні збереглися численні предмети матеріальної культури: стародавні поховання, мумії, предмети побуту, розкопки стародавніх міст, храми, що дозволяють вивчити побут, звичай, культуру і міжнародні зв’язки Єгипту.

Періодизація

Давній Єгипет, як держава, бере свій початок з часу зародження класового суспільства (друга половина IV тис. до н.е.) до падіння і приєднання його до Персидської держави (VI в до н.е.). Історія його ділиться на наступні періоди:

1.Раннє царство - (3000-2800 рр. до н. э.) виникнення мінової торгівлі, утворення єдиної держави з необмеженою владою фараона, формування державного апарату і прошарків урядовців - писарів, грабіжницькі походи до Нубії, царське і общинне землеволодіння.

2. Стародавнє царство -(2800-2250 рр. до н.е.), розквіт культури і державності Давнього Єгипту, поява приватних землеволодінь окремих рабовласників і храмів; зміцнення бюрократичного апарату, апогей могутності фараона, поява постійного війська.

3. I розпад - (2250-2050 рр. до н.е.), посилення номової знаті, виступ її проти центру,