У політичній теорії Мілля можна вирізнити кілька рівнів: етику, соціальну і політичну філософію, а також конституційно-правові погляди. На думку мислителя, кінцева мета дій людини — прагнення до щастя і зменшення страждання — є фактом, що не підлягає доведенню з допомогою розуму. Людина може бажати тільки щастя, а оскільки воля люди-ни — це "дитя бажання", то вона повинна бути спря-мована на досягнення щастя. Усе, що веде до досягнення щастя, — корисно, морально і справедливо. "Справедливість,— писав Мілль, — має своїм під-мурком користь і складає головну частину всієї мо-ралі... Справедливістю називаються моральні вимо-ги, котрі, якщо розглядати їх сукупно, посідають вище місце в ряді вимог суспільної користі, а тому мають вищу обов'язковість, ніж інші вимоги". Це — формальний аспект тлумачення вченим справедли-вості, її місця в системі етичних категорій.

За своїм моральним змістом категорія спра-ведливості розкривається через трактування голов-ної проблеми соціальної та політичної філософії Мілля — взаємовідносин особистості й суспільства. Він дав чітке ліберальне тлумачення цих взаємо-відносин. У визначенні ідеалу останніх мислитель виходив з інтересів та блага індивіда. Рівночасно його позиція суттєво відрізняється від позиції Бентама. Зокрема, він підкреслював, що не можна основу-вати мораль тільки на постулаті особистої економіч-ної вигоди індивіда і на вірі в те, що задоволення якоїсь корисної потреби окремої людини автоматич-но приведе до благополуччя всіх, добробуту всього суспільства.

На думку Мілля, принцип досягнення особистого щастя (задоволення) може бути реалізований лише тоді, коли він нерозривно та органічно пов'язаний з іншим принципом, керівною ідеєю; ідеєю необхід-ності узгодження інтересів, причому не тільки окремих осіб, а й загальносуспільних інтересів. При цьому вищим проявом моралі є ідеальна шляхет-ність, що знаходить свій вираз у праці заради щастя інших, у сумлінному служінні суспільству. У цьому аспекті лібералізм Мілля — більш зрілий і гнучкий .аніж учення Бентама. Мілль робив наголос на ролі ідеальних основ у політиці, на розробленні та засто-суванні на практиці "правильних", "моральних" видів політичного устрою. Він дав нове, змістовне трактування щастя, до якого має прагнути людина, і задоволень, що їх належало вважати моральними. Мілль запропонував якісне розмежування вищих (інтелектуальних) і нижчих (чуттєвих) задоволень, уважаючи, що людина неодмінно мусить прагнути до ідеальної шляхетності, самопожертвування заради блага інших та всього суспільства. Цю орієнтацій) мислитель уважав найвищою моральною якістю, яку слід розвивати з допомогою виховання. Сама ж мо-раль, своєю чергою, не може вимірюватися лише користю, яку вона приносить. Основа моралі — "по-чуття спільноти, притаманне людству, бажання єднання з нашими ближніми". Цінність або мораль-ність будь-якого людського вчинку вимірюється, згідно з Міллем, тим, наскільки він веде до "най-більшої суми щастя для найбільшої кількості людей" і збереження суспільного організму. Цінність загаль-ного блага полягає у взаємному врахуванні супереч-ливих інтересів не лише індивідів, а й класів. У своїй етиці він виступав як безпосередній попередник солідаристських концепцій — без "взаємного визнання інтересів", уважав Мілль, неможливе ніяке спілку-вання між людьми, за винятком ставлення рабо-власника до раба.

Основу політичної філософії Мілля становлять способи: забезпечення блага індивіда та блага всього суспільства; ролі та меж влади держави; обсягу авто-номії особистості. Він звинувачував сучасні йому політичні інституції в тому, що вони пригноблюють вільний розвиток індивіда, і ставив у центр своєї філософії історії та соціальної філософії поняття сво-боди і прогресу. Вчений гадав, що свобода є постійним джерелом прогресу, оскільки завдяки їй може бути стільки незалежних центрів прогресу, скільки й особистостей. Свобода, за Міллем, — це насамперед свобода особистості, індивіда. Особливу увагу він звертав на свободу висловлювання, логічно доводячи, що для прогресивного розвитку суспіль-ства необхідна боротьба думок, а отже, корисними є не тільки правильні, а й хибні думки. Істина, на думку мислителя, безконечна та багатогранна, різні її грані доповнюють одна одну. Він глибоко вірив у природність і необхідність плюралізму думок і полі-тичних позицій.

Слід зазначити, що Мілль був першим лібераль-ним мислителем, який, проаналізувавши стан того-часного суспільства, чітко визначив ті проблеми, зокрема соціальні, що в ньому існували. Він писав: "Суттєвою умовою суспільного життя є взаємне визнання інтересів. Увесь рух суспільства постійно прямує до такого стану, коли, врешті, для кожного індивіда стане просто неможливим мати які-небудь стосунки з кимось із подібних до себе інакше як за умови абсолютної рівності. З розвитком суспільства і покріпленням суспільних зв'язків безпосередня сила досвіду та особистий інтерес кожного індивіда спонукають співвідносити власні вчинки з інтере-сами інших; індивідуальні прагнення дедалі більше ототожнюються з загальним благом або, принаймні, силою самого досвіду потрапляють у щораз більшу залежність од вимог загального блага... З кожним кроком завдяки політичному прогресові усуваються причини, якими зумовлюється протилежність інте-ресів, ліквідовується та нерівність між індивідами або класами індивідів, ті легальні привілеї, які ще й досі дають підставу не визнавати інтересів значної частини людства".

Мілль був переконаний у неминучості зростання соціальної солідарності й рівності та можливості мирними засобами усунути вади тогочасного суспільства. Шлях до цього, на його думку, лежав через удосконалення формальних політичних інсти-тутів. Він підкреслював актуальність ідеалів консти-туціоналізму та важливість установлення меж влади держави стосовно індивіда. Вчений підкреслював: "Воля народу, насправді, є не що інше, як воля найчисленнішої чи найдіяльнішої частини народу, тобто воля більшості або тих, хто здатний примусити визнавати себе за більшість, а отже, народна влада може