Історію Литовсько-Руської держави можна поділити на три періоди: 1) до 1386 р.; 2) від 1386 до 1569 р. і 3) після 1569 р. До 1386 р. Литовсько-Руська держава була незалеж-ною державою.

Укладена 1385 р. Кревська унія сприяла зближенню ве-ликого Литовського князівства і Польщі, об'єднанню польсько-литовських сил у боротьбі проти агресії Тевтонського ордену. За Городельською унією 1413 р. на литовських феодалів-католиків були поширені права польських феодалів.

Суперечності між литовськими магнатами і шляхтою, не-вдачі в Лівонській війні (1558 —1583) змусили панівні класи Литви укласти Люблінську унію 1569 р., за якою Польща і Лит-ва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту.

III. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЇ, ПОЛЬЩІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ

З ухвалою Люблінської унії 1569 р. закінчується литовсько-руська доба в історії України. Це був перехідний період між княжою добою і добою козаччини. Устрій Литовської держачи нагадував устрій Київської Русі. Влада перебувала в руках великого князя з роду Гедимінів, який керував державою за допомогою центрального уряду. Місцеву крайову адміністра-цію очолювали спочатку удільні князі, а з XV ст.— «дер-жавні намісники», заступники великого князя. При великому князі діяла «пани-рада» (господарська рада), в яку входили удільні князі, намісники, вищі урядовці і католицькі єпископи. З XV ст. діяв сейм, в якому брала участь шляхта.

Після Люблінської унії 1569 р. українські землі в складі Польської корони мали такі адміністративні одиниці: воє-водства Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське, а з 30-х років XVII ст.— також Чернігівське. Воєводство очолював воєвода — адміністратор з необмеже-ними правами.

Наступ польського уряду і польської шляхти на укра-їнські землі з метою окатоличення і полонізації, з одного бо-ку, та економічного визиску і соціального гноблення,— з друго-го, викликав опір українського народу. Римська церква, а та-кож польська королівська влада намагалися перетягнути православних у католицький табір. Крім релігійних мотивів йшлося про тісніте з'єднання України з Польщею та протидію впливам Московщини. Певна частина духовенства під прово-дом єпископів Ігнатія Потія та Кирила Терлецького на Берес-тейському соборі 1569 р. проголосили з'єднаним православної церкви з римською при збереженні своїх обрядових і кано-нічних особливостей.

Однак унію не прийняла значна частина українського народу. Боротьбу проти неї очолив князь Острозький. Одно-часно найбільшими оборонцями православ'я стали братства.

Галичина, як уже зазначалося, перебувала у складі Польщі. А 1359 р. частина Галичини, яка згодом отримала назву Бу-ковина, відійшла до складу Молдавської держави. До середи-ни XV ст. вона зберігала свою внутрішню будову, а в першій половині XVI ст. разом з Молдавією потрапила під владу султанської Туреччини. Закарпаття перебувало у складі Угор-щини. Отже, переважна більшість українських земель до по-чатку XVII ст. перебували у складі Речі Посполитої. Щодо населення України значно посилився соціальний і національ-ний гніт.

IV. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ. ГЕТЬМАНЩИНА

Посилення гніту призводило до того, що селяни тікали від панів і поселялися в Середньому Подніпров'ї. Втікачі називали себе козаками, а їхнім організаційним центром стала Запо-різька Січ як військово-політичне утворення. Січ мала свій військовий і територіальний поділ. У військовому відношенні Січ та її військо поділялися на 38 куренів, а територіальне — на 5—8 паланок.

Найвищим органом влади, органом самоврядування в Запо-різькій Січі була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Скликались ради у строго визначений час — 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу війська могли скликатись і в інший час. Свої ради були також в куренях та паланках.

Очолював Січ кошовий отаман, який був наділений най-вищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар., військовий осавул. Уся військова старшина обиралася військо-вою радою на один рік 1 січня.

Курені очолювали курінні .отамани, і. ця посада теж була виборна. Курені були одночасно військовими одиницями, з яких і складалося запорізьке товариство.

Паланки очолювали полковники, їм допомагали осавул, писар, підосавул і підписарій. їх влада поширювалась на всю паланку, тобто на козаків, які проживали за межами Січі по слободах і зимівниках.

Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут існували ознаки відроджен-ня української державності. Козаки вели активну боротьбу проти Речі Посполитої за соціальне та національно-релігійне визволення.

Нечувані утиски українського народу з боку польської шляхти спричинили вибух народно-визвольної війни 1648— 1654 рр. У цей період Б. Хмельницький втілив у життя ідею незалежної держави.

Ознаками державної влади в Україні того часу були: 1) на-явність органів публічної влади; 2) територіальний поділ; 3) введення своєї податкової системи.

Не досягши успіху в політиці протурецької орієнтації та в союзі з татарами, Б. Хмельницький звернув свій погляд на Москву.

В січні 1654 р. на Переяславській раді було підписано угоду про українсько-московський альянс, на підставі якої Україна прийняла протекторат московського царя, залишаючись і на-далі окремим державним організмом, зберігаючи свій полі-тико-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси.

У березні 1654 р. були підписані статті Богдана Хмельниць-кого та видана царська жалувана грамота 27 березня. Ці доку-менти, які отримали назву «Березневих статей», визначили правове становище України у складі Росії на весь період Гетьманщини. Україна ввійшла до складу Росії як політико-правове автономне утворення. Але Україна визнавала вер-ховенство царської влади. Гетьман і старшина перебували на службі царя. Україна мала самостійність у внутрішньому управлінні, мала свою казну.

На чолі України стояв гетьман, якого обирала військова рада, а згодом затверджував на посаді цар. Територія ділилася на полки на чолі з полковниками, сотні на чолі з сотниками, курені на чолі з курінними отаманами. Крім того, були села