Україна мала своє військо — реєстр козаків був визначе-ний — 60 000. Вона мала право зовнішніх зносин, за винятком Польщі та Туреччини, свою правову та судову системи.

Але згодом царизм пішов у наступ на політичну та пра-вову автономію України, створюючи спеціальні установи для регулювання відносин в Україні. У 1663 р. був утворений Малоросійський приказ у складі Посольського приказу. При-каз був наділений адміністративними, військовими і судовими функціями, санкціонував вибори нового гетьмана і козацької старшини, контролював українську церкву і духовенство. Діяльність цього органу суттєво обмежувала козацьке само-врядування.

Петро І скасував приказну систему, на зміну якій прийшли колегії. Замість Малоросійського приказу 1722 р. у Глухові при гетьмані була створена Малоросійська колегія.

Утворення Малоросійської колегії офіційно мотивувалося необхідністю наведення порядку в судових та адміністра-тивних органах України. Насправді ж колегія мала завдання знищити усі давні порядки України й включити її в систему управління Російської держави.

У 1727 р. гетьманська влада в Україні була відновлена, але після смерті гетьмана Д. Апостола 1734 р. на зразок колегії було запроваджено Правління гетьманського уряду (1734— 1750) у складі трьох козацьких старшин та трьох царських офіцерів на чолі з князем О. Шаховським.

V. УКРАЇНА В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

У 1764 р. гетьманство в Україні було ліквідовано остаточ-но. Управління Україною було доручено другій Малоро-сійській колегії, яку очолив президент граф П. Рум'янцев. Він же був і генерал-губернатором України. Колегія складала-ся з восьми членів — чотирьох представників вищих офіцер-ських чинів російської армії, розквартированої в Україні, й чотирьох представників генеральної старшини. В цей період діяльності колегії відзнаки державної гідності в Україні — прапор, печатки, гетьманські клейноди тощо — були відправле-ні до Москви. Це означало, що Україна позбавлялася автоном-ного становища у складі Росії.

На початку 80-х років XVIII ст. на Україну було пошире-но російську адміністративну систему й сформовано відпо-відну систему органів управління. Потреба в Малоросійській колегії відпала і 1786 р. вона була ліквідована.

Наступ на автономні права України з боку царизму не об-минув і Запорізьку Січ, яка після 1654 р. в межах України збе-регла самостійність і самоврядування.

Першого нищівного удару по Запорізькій Січі завдав Пе-тро І після того, як кошовий К. Гордієнко із своїми одно-думцями перейшов на бік І. Мазепи. За це Січ було ліквідовано. 1734 р. цариця Анна на прохання гетьмана Д. Апостола дозво-лила запорожцям, які уникли кари Петра І, повернутися в рід-ний край і заснувати Нову Січ.

Але 1775 р. за наказом цариці Катерини II численна росій-ська армія вдерлася на Запоріжжя і ліквідувала Січ, а її те-риторія була приєднана до Новоросійської губернії. За мані-фестом З серпня 1775 р. заборонялося навіть вживати назву «запорізький козак». Козаки могли поступати на службу в козацькі полки або переходити в селянство, а вся козаць-ка старшина була відправлена у заслання. Так закінчився період Гетьманщини в Україні.

За поділами Польщі (1772, 1793, 1795) різко змінилося політичне становище українських земель.

За другим поділом 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. У складі Російської імперії перебувала до 1917 р.

За першим поділом Польщі 1772 р. до Австрії відійшла Галичина, а 1774 р. Північна Буковина, яка 1786 р. була вклю-чена до складу Галичини як окрема адміністративна одини-ця. Закарпатська Україна у складі України ще з XVI ст. була захоплена Австрією. Очолював край призначений імпе-ратором губернатор. Територія ділилася на циркуля, які очолювали призначувані старости. Такий порядок зберігся до 1848 р.

В 1849 р. замість губернського правління в Австрії було за-проваджено поділ на коронні краї, або намісництва, та кра-йові управління. Буковина була виділена в окремий коронний край. На чолі Галичини стояв призначений імператором на-місник, а Буковини — крайовий президент. Територія діли-лася на повіти з повітовими старостами.

В 1861 р. австрійський імператор створив для коронних кра-їв сейм. Такі сейми були створені для Галичини і Буко-вини. Буковинський сейм складався з 31 депутата, а Га-лицький — із 151. Виконавчим органом був крайовий ви-діл на чолі з маршалом та віце-маршалом. Виборці ділилися за майновим цензой на чотири курії: великих землевласни-ків, торгово-промислових палат, міську та сільську. Наприкінці XIX ст. була запроваджена загальна п'ята курія, а на початку XX ст. загальне виборче право.

У 1870 р. коронні міста (центри) отримали окре-мі статути. Такі статути на самоврядування отримали Львів та Чернівці. Населення міста обирало міську раду із 100 де-путатів на 6 років. Очолював раду президент міста, який був і керівником її виконавчого органу — магістрату. Такий поря-док зберігся до розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.

VI. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917—1420 рр.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

У лютому 1917 р. Російська імперія розпалася, 4 березня 1917 р. на Трудовому Конгресі у Києві була створена Центральна Рада — вищий орган влади Української держави, її главою став М. Грушевський. Виконавчим органом — уря-дом спочатку була Мала Рада, а з червня 1917 р. Гене-ральний Секретаріат.

Третім універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіки (УНР), але, як і раніше, у федеративних зв'язках з Росією. І тільки четвертим універсалом 22 січня 1918р. Україна бу-ла проголошена незалежною суверенною державою.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. Того ж дня німці за-вершили окупацію України і розігнали Центральну Раду, на-томість поставивши при владі генерала П. Скоропадського.

З відходом австро-угорських військ восени 1918 р. гетьман А. Скоропадський втратив свою опору. 13 листопада на таєм-ному засіданні Українського Народного