Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний. Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.
Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі. [4,c.231]

За ступенем суспільної небезпеки злочинів, охоплюваних рецидивом, А.М.Яковлєв поділяє на рецидив тяжких і менш тяжких злочинів. Дана класифікація рецидиву, що ґрунтується на вказаному критерії, заслуговує уваги. Вона дозволяє, зокрема, глибше з'ясувати структуру і характер рецидивної злочинності. Не з'ясувавши співвідношення тяжких і менш тяжких злочинів в загальній масі рецидивних злочинів, не можна вірно оцінити і динаміку рецидиву. Разом з тим, правильне з'ясування картини рецидивної злочинності з урахуванням згаданих показників дозволяє розробити і запровадити в життя необхідні заходи по подальшому вдосконаленню форм і методів боротьби з рецидивною злочинністю.

Класифікація рецидиву залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів допомагає вірно оцінити відповідно і ступінь суспільної небезпеки рецидивіста. Звичайно, міра соціальної небезпеки останнього визначається не тільки ступенем тяжкості рецидивних злочинів, але і рядом інших чинників (кількістю судимостей, характером вчинених злочинів, часом, який минув з моменту відбуття покарання до скоєння нового злочинного діяння і ін.). І це необхідно мати на увазі при організації боротьби з рецидивом. Проте, це зовсім не виключає, а, навпаки, припускає необхідність точного визначення ступеня соціальної небезпеки злочинів, що входять в рецидив.

Говорячи про значення диференціації рецидиву за вказаною класифікацією, слід зазначити, що вона допомагає з урахуванням ступеня суспільної небезпеки злочинця розв'язати проблему індивідуалізації відповідальності рецидивістів.

Ступінь суспільної небезпеки злочинів, що входять в рецидив, може бути відображена також при підрозділі рецидиву залежно від форми вини: рецидив умисних злочинів, рецидив необережних злочинів, рецидив злочинів, вчинених і умисно, і з необережності. Позитивна сторона такого розподілу рецидиву полягає в тому, що вона дозволяє, як правило, судити не тільки про ступінь небезпеки злочинів, що становлять рецидив, але і певною мірою про інтенсивність антисоціальних властивостей суб'єкта. Разом з тим вказана класифікація має ряд недоліків, які зводяться головним чином до того, що поділ рецидиву по формах вини не завжди може відобразити велику суспільну небезпеку умисних злочинів в порівнянні з необережними. Наприклад, перша група (умисні злочини) може об'єднувати злочини менш тяжкі ніж друга (необережні злочини). [12,c.67-68]

Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується