Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Висновки.

Отже, проблеми співвідношення повторних і рецидивних злочинів знаходять своє вирішення не тільки на законодавчому рівні, зокрема в розділі 7 Кримінального кодексу України, але і в наукових працях таких відомих вчених-правознавців як Бажанов М.І, Дагель П.С., Кафаров М.Т., Кудрявцев В.Н., Малков В.П. Піонтковський А.А. Піголкін А.С. та ін.

Таким чином, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, а також двох або більше злочинів у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК України.

Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин. Отже, рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин. Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності зло-чинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне зако-нодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засу-дженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й при-звело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, по-ширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особли-во небезпечного рецидивіста.

Особливу увагу викликає проблема рецидивної злочинності, оскільки її рівень свідчить про ефективність пра-воохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцеви-ну злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є од-ним з найважливіших завдань карної політики держави.

Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, ха-барника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста — це сукупність психологічних і моральних якос-тей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спря-мування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної від-повідальності.

Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внут-рішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються "університетами злочинності", сприяє встановленню зв'язків між асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури. Таким чином, стосовно зовнішнього світу у засуджених виникає відчуження, що провокує процес стагнації. Як зауважив Кафаров М.Т. - людині властиво знаходити виправдан-ня власним вчинкам. Як тільки суспільство висловило свій протест, поведінка індивідів стає більш асоціальною. [6,c.25]

Використані джерела.

Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. КБ „ИНФОДИСК”.

Постанова ПВС №5 від 29 червня 1984 р. “Про практику застосування судами законодавства про повторні злочини” (п. 3).

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.

Бажанова М.І. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. – К. - Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

ДагельП.С. Множественность преступлений. Изд-во Казанского университета,1974.

Кафаров М.Т. Проблемы рецидива в советском уголовном праве. Баку,1972.

Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. М., 1963.

Кучерявый Н.П. Ответственность за мелкое хищение социалистической собственности. 14.Киргизский университет. Фрунзе, 1964.

Малков В.П. Повторность преступлений. Изд-во Казанского университета, 1970.

Мельников Ю.,Алиев Н. Понятие множественности преступлений. Советская юстиция,1981, N12.

Пионтковский А.А. Учение о преступлении. М., 1961.

Яковлев А.М. Совокупность преступлений. М.,1960.