При такому трактуванні досліджуваного поняття вельми вдало показується, що її утворюють не тільки випадки здійснення обличчям декількох різнорідних злочинів, але і однакових, а також, як до залучення винен до кримінальної відповідальності, так і після засудження за попереднє діяння, крім того тут зроблена спроба відмежування її від одиничного злочину.

Проте у визначенні І.М.Гальперіна не знайшли віддзеркалення ознаками, що виключають множинність злочинів. Такі ознаки хоча і неповно є у визначенні поняття множинності, Б.А.Куриновым5, що дається . "в теорії кримінального права, - пише Б.А.Курінов, - поняттям множинності злочинів охоплюються випадки здійснення особою двох і більш злочинів, по яких не погашена судимість і не закінчилися терміни кримінального переслідування".

Г.Г.Кріволапов справедливо відзначав, що множинності злочинів не є, якщо хоча б по одному з двох досконалих злочинних діянь закінчилися терміни давності залучення до кримінальної відповідальності, або закінчилися терміни давності виконання обвинувачувального вироку, або погашена або знята судимість, або є акт амністії або помилування, що погашає його правові наслідки, а також мало місце звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до закону, або є процесуальні перешкоди до збудження кримінального преследования1 .

З урахуванням точок зору, що є в літературі, можна виділити наступні загальні відмітні ознаки множинності злочинів.

Здійснення особою двох і більш злочинів. Ця ознака є загальною для всіх випадків множинності злочинів бо ця ознака підкреслює те загальне, істотне, що характерне для всіх випадків прояву множинності злочинних діянь.

Наявність непогашених юридичних наслідків хоча б по двох злочинах. При певних обставинах здійснення одним і тим же обличчям декількох злочинних діянь не може розглядатися як свідоцтво підвищеної небезпеки винен і скоєного, а отже не спричиняє за собою для винне несприятливих кримінально-правових наслідків.

Наприклад, якщо особа скоює новий злочин після закінчення багатьох років після чинення першого злочинного діяння, то це є свідоцтвом відсутності особливої злісності винен, яка має місце, як правило, при здійсненні обличчям декількох злочинів за відносно короткий проміжок часу. Підвищена суспільна небезпека особи злочинця і скоєного при здійсненні обличчям декількох злочинів за відносно короткий проміжок часу. Підвищена суспільна небезпека особи злочинця і скоєного при здійсненні декількох злочинних діянь за невеликий період часу обумовлюється, зокрема, і тим, що спричинення шкоди суспільству за відносно короткий проміжок часу є більш відчутним і небезпечним. Збиток, заподіяний злочинами, вчиненими з великим розривом в часі, як правило, для суспільства менш відчуємо, ніж такий же збиток, заподіяний за короткий час. Сказане обуславливает постановку питання про те, що не всякий випадок фактичного здійснення особою більше одного злочину є показником підвищеної суспільної небезпеки скоєного і його особи. А коли скоро множинність злочинів є юридичним виразом підвищеної суспільної небезпеки скоєного і злочинця, наявність у винне глибоко укорінених антигромадських поглядів і звичок, певної життєвої позиції, то за відсутності вказаних ознак недоцільно б вважати тим, що має місце саме юридичне поняття множинності злочинів і ваблячим несприятливі правові наслідки. Тому в теорії кримінального права і судовій практиці прийнято положення, згідно якому множинність злочинів не має місця, якщо хотябы по одному з двох діянь закінчилися терміни давності до кримінальної відповідальності або виконання звинувачувального приговора1 .

Обставиною, що виключає множинність злочинів, є також погашення або зняття судимості за раніше досконалий злочин.

Судимість перш за все є свідоцтвом наявності факту засудження особи судом, що відбувся, за здійснення одного або декількох злочинів. В єстві судимість є формою реєстрації і обліку осіб, що піддавалися засудженню, в цілях здійснення контролю за їх поведінкою. Судимість указує на те, що мало місце офіційне визнання судом від імені держави даної особи винен в здійсненні одного або декількох злочинів. Таким чином, особа, що має судимість, раніше скоювала одне або декілька злочинів.

З урахуванням сказаного судимість свідчить про таке засудження особи, при якій воно признається судом суспільно небезпечним не тільки у момент здійснення злочину, але і при призначенні покарання. Призначення покарання винен означає, що суд вважає осудженого суспільно небезпечним також на період виконання покарання.

В звинувачувальному вироку суд від імені держави дає негативну моральну оцінку поведінки осудженого і робить йому свого роду попередження про неприпустимість такої поведінки в майбутньому під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків. Таким чином, судимість також означає своєрідне попередження осудженому не скоювати нових злочинів. Це попередження залишається в силі поки не відпадуть підстави вважати осудженого представляючим суспільну небезпеку для суспільства. Звинувачувальний вирок з призначенням покарання також указує, що суд знайшов потрібним піддати осудженого дії покаранням, виконання якого припускає здійснення відповідного суспільного і державного контролю за поведінкою осудженого. Отже, судимість може розглядатися і як свідоцтво необхідності здійснення контролю за поведінкою осудженого із сторони суспільства.

Суспільна небезпека осудженого не завжди втрачається з від'їздом покарання, а тому потреба в суспільному і державному контролі за його поведінкою залишається і після від'їзду ним покарання аж до повного виправлення і перевиховання. Суспільний і державний контроль за поведінкою осудженого в період і після від'їзду покарання знаходить свій прояв у встановленні режиму відбування покарання і правових обмеженнях загальноправового і