В законодавстві використовується лише поняття особливо небезпечного рецидивіста. Для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом і констатації наявності особливо небезпечного рецидиву відповідно до ст.26 УК України необхідно, щоб: 1) обличчя раніше засуджувалося до позбавлення волі і відбувало його за умисні злочини з числа вказаних в п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст. 26 УК України; 2) знов вчинило новий умисний злочин (з числа злочинів, перерахованих в ч.1 ст.26 УК України); 3) було осуджено за нього до позбавлення волі на термін понад три роки, не нижче за п'ять років або незалежно від терміну покарання; 4) було судиме два, три і більш раз до позбавлення волі.

Стосовно п. 4 ч.1 ст.26 УК України особливо небезпечним рецидивістом може бути визнане особа, яка, відбуваючи покарання у вигляді позбавлення волі за здійснення одного із злочинів, перерахованих в п. п. 2 і 3 ч. 1 ст. 26 УК України, вчинить будь-який умисний злочин, за який воно засуджується до позбавлення волі на термін не нижче за п'ять років.

Вирішуючи питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, суд враховує особу винен, ступінь суспільної небезпеки досконалих злочинів, їх мотиви, ступінь і характер участі в здійсненні злочинів і інші обставини справи.

Тільки за наявності всіх цих умов суд відповідно до ст.26 УК України може визнати особу за особливо небезпечного рецидивіста. Судимості за злочини, вчинені особою у віці до вісімнадцяти років, а також судимість, яка знята або погашена у встановленому законом порядку, не враховується при рішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивистом3 .

Залежно від того, було осудженим відбуто покарання за раніше досконалий злочин до моменту чинення нового слід розрізняти два основні види рецидиву: рецидив до повного від'їзду покарання по попередньому вироку і рецидив після повного від'їзду покарання по попередньому вироку. Вказані різновиди рецидиву можуть містити в собі ознаки загального, спеціального, простого, складного, особливо небезпечного рецидиву і ін.

Прикладом загального, багатократного, умисного рецидиву буде справа Колесникова, осудженого 17 травня 1994 року по ч.1 ст.101 УК України до двох років шести місяцям позбавлення волі, раніше судимого 17 лютого 1988 р. по ч.3 ст. 222 УК України і засудженого до трьох років позбавлення волі, і 26 листопаду 1991 р. по ч.1 ст. 140 УК України - до двох років позбавлення свободы1 .

Вище розглянуто кримінально-правове (легальне) поняття рецидиву. В юридичній літературі рецидиву додається, проте і інше значення. Під рецидивом розуміється здійснення особою, що раніше вчинила який-небудь злочин, нового злочинного діяння без урахування того піддавався чи ні винен засудженню за попередній злочин. Дана точка зору одержала в теорії кримінального права найменування фактичного рецидива2 .

Ідея фактичного рецидиву була висунута Б.С Утевськім ще в 20-х роках. Він вважав за неправильне розуміння рецидиву як повторної судимости3 . Проте і поняття фактичного рецидиву в літературі розкривається суперечно. Так, А.М. Яковлев писав, що "... коли злочин скоюється в другій і більш раз після від'їзду покарання за попередній, але судимість за цей злочин знята або погашена, має місце так званий "фактичний рецидив""4 .

Останнім часом все частіше згадується про рецидив кримінології. В одних випадках поняття рецидиву кримінології ототожнюється з рецидивом фактическим5, в інших - між цими поняттями наголошується певна відмінність. Так А.Х.Кунашев писав, що "в найзагальнішому значенні розгляд рецидиву як повернення до злочину грунтується на його понятті кримінології, як соціального факту, що полягає в повторному або багатократному здійсненні винен нових злочинів, безвідносно до фактів засудження за раніше досконалі злочини і відбування покарання". На його думку, поняття кримінології рецидиву може співпадати з поняттям легального рецидиву, коли скоюється новий злочин після засудження за раніше досконалий злочин при не знятій і не погашеній судимості. У випадках же здійснення різнорідних злочинів, ні за одне з яких обличчя не було осуджено, поняття кримінології рецидиву виявляється як сукупність злочинів, а при здійсненні однорідних діянь - як повторность6 .

Не визнає конструкцію фактичного рецидиву А.Ф.Зелінській. На його думку, поняття рецидиву злочинів повинне бути єдиним для всіх правових наук, що, проте, не виключає диференціації його видів, що володіють однією і тією ж родовою властивістю: неодноразовою вживання правових заходів дії до злочинця. Він вважав, що при вивченні рецидиву в кримінології повинні враховуватися випадки, коли за раніше досконалі злочини до злочинця були застосовані заходи суспільної дії, заходи адміністративного стягнення, заходи виховної дії, а також випадки здійснення повторного злочину, коли погашена або знята судимість. З урахуванням цього А.Ф. Зелинский рецидивом кримінології вважав "здійснення нового злочину особою, раніше осудженим або підданим іншим законним заходам дії за передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, незалежно від наявності або відсутності судимості у виновного1 .

На думку В.П.Малкова поняття фактичного і кримінології рецидиву є неспівпадаючими поняттями. Перше з них за об'ємом ширше і багатше, ніж второе2 .

Розгляд рецидиву в кримінології і фактичному значеннях має, звичайно, важливе значення з погляду більш глибокого з'ясування рецидиву як соціального явища, підготовки науково обгрунтованих рекомендацій по вдосконаленню законодавства і розробки конкретних заходів попередження рецидивної злочинності. В той же час необхідно відзначити, що інтереси