З А ДО Л Ю Ч Е Н І Е

Чинне кримінальне законодавство містить значне число норм, регулюючих боротьбу з різними випадками множинності злочинних діянь. Законодавче визначення у вигляді самостійної статі одержали лише норми, що відносяться до умов визнання осудженого особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26 УК України), до визначення поняття сукупності злочинів і порядку призначення при ній покарання ( ст.42 УК України), до порядку призначення покарання по сукупності вироків (ст.43 УК України). В більшості ж інших випадків відповідні норми передбачаються у складі інших кримінально-правових інститутів у вигляді частин окремої статі Загальної або Особливої частини УК (п.1 ст. 41, ч.3 ст. 46, ч.2 ст.48, ч.2 ст. 49, ч.2 і 4 ст.81, ч.4 ст. 213 УК України і ін.).

Наявність законодавчої відособленості у вигляді особливої статі закону певних груп норм, що відносяться до особливо небезпечного рецидиву, сукупності злочинів і сукупності вироків і інших ознак, що характеризують множинність злочинів, є достатнім для постановки питання про виділення множинності злочинів як самостійний інститут кримінального права. Всі норми цього інституту регулюють однорідну групу суспільних відносин, тісно зв'язані між собою в системі норм кримінального права1.

А.М.Яковльов відзначав, що сукупність і інші форми множинності злочинних діянь представляють складову частину більш загальної проблеми злочину. Перш ніж призначити покарання суд повинен дати правову кваліфікацію скоєному, визначити скільки вчинено злочинів, яка форма множинності злочинних діянь має місце. Ця обставина говорить про те, що інститут множинності не може складатися лише з норм, що відносяться до порядку призначення покарання. Це і зрозуміло, бо головна функція правового інституту полягає в тому, щоб в межах своєї ділянки суспільних відносин даного вигляду або роду забезпечити цільне, відносно закінчене регулювання. Це значить, що правовий інститут повинен володіти повним "комплектом" норм, за допомогою яких можливо охопити всі істотні моменти регулювання відповідної ділянки.

Тому представляється, що інститут множинності повинен включати норми, в яких би давалося визначення різних форм множинності, їх різновиди, прикордонних з множинністю одиничних складних злочинів, а також норми, в яких би визначалися межі і порядок призначення покарання при відповідних випадках безлічі злочинних діянь.

Інститут множинності злочинів в новому кримінальному кодексі слід помістити після глави "Про злочин". При такому підході в кримінальному законодавстві спочатку одержали б всесторонню регламентацію питання боротьби з окремим злочином, а потім - з множинністю злочинів як більш небезпечною формою злочинної діяльності. На початку глави необхідно дати поняття інституту множинності злочинів. На жаль, в проекті кримінального кодексу, підготовленому робочою групою Кабінету Міністрів України не визначаються загальне поняття, а закріплені лише його форми, а в проекті кримінального кодексу, підготовленому комісією Верховної Ради України з питань правопорядку і боротьби із злочинністю повторністю вважається здійснення двох або більш злочинних діянь, які містять ознаки одного і того ж злочину ні за одне з яких обличчя не було осуджено. Іншими словами повторність, відповідно до цього визначення, можуть утворити тільки тотожні злочини. Вказівка ж на незасудження особи ні за одне із злочинів, свідчить про те, що автори проекту, на мій погляд, вузько потрактують поняття повторності злочинів і не відносять рецидив до різновиду повторності.

В проекті кримінального кодексу, представленому на розгляд Верховної Ради України робочою групою Кабінету Міністрів України повторність визначається як здійснення двох і більш злочинів, передбачених однією статтею Особливої частини УК, також передбачених різними статтями у випадках прямо вказаних в Особливій частині УК. Очевидно, йдеться про тотожних і однорідних діянь.

Повторність в новому кримінальному кодексі предпочтительней було б визначити як здійснення нового злочину особою, що раніше вчинила який-небудь злочин (загальна повторність), а також здійснення нового злочину особою раніше зробило однорідний або тотожний йому злочин (спеціальна повторність). При цьому не повинні бути погашені юридичні наслідки і бути відсутній процесуальні перешкоди до кримінального переслідування.

Повторність відсутня якщо злочин складається з ряду тотожних злочинних дій, які направлені до загальної мети і створюючих в своїй сукупності єдиний злочин або злочин полягає в тривалому невиконанні обов'язків караних в кримінальному порядку.

Після статті про повторність доцільно помістити статтю в якій би давалося визначення різновидів повторності не пов'язаної з попереднім засудженням засудженням винен (неодноразова, систематичність, промисел, реальна сукупність).

В кримінальному кодексі Росії відсутнє поняття повторності, є термін "неодноразова". неодноразова визначається як здійснення двох або більш злочинів, передбачених однієї або статтею або частиною статті кримінального кодексу Росії. Здійснення двох або більш злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини УК може признаватися неодноразовим у випадках прямо передбачених відповідним статтями Особливої частини УК. неодноразова відсутня, якщо обличчя було звільнено від кримінальної відповідальності або судимість знята або погашена. По суті російський законодавець позбувся поняття повторності, мав місце в колишньому УК Росії, залишивши поняття неодноразової, яке видно наділює тим же змістом, що і поняття повторності. Проте поняття повторності і неодноразової знаходяться в співвідношенні загального і особливого. Більш широким за змістом є поняття повторності. Розрізняються неодноразова і повторність не по кількісній ознаці, по цій ознаці вони співпадають. Відмінність їх в тому, що неодноразовою охоплюються випадки здійснення однакових, однорідних і різнорідних злочинів як до засудження, так і після засудження.

Отже, під неодноразовою злочинів слід розуміти здійснення особою двох і більш тотожних злочинів, якщо по них не закінчилися терміни давності залучення до кримінальної відповідальності, а рівно не мало