При такому трактуванні єства судимості легко зрозуміти, чому множинність злочинів зв'язується з наявністю її у особи за попередній злочин. Коли скоро наявність судимості означає, що особа раніше вже вчинила одне або декілька злочинів, представляє суспільну небезпеку, у зв'язку з чим узято під суспільний і державний контроль, попереджено про неприпустимість здійснення нових злочинів під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків та все ж розв'язується на здійснення нового злочину, то це указує на небажання його встати на шлях виправлення, ухилення від контролю, підвищену його суспільну небезпеку. Сказане дає підстава розглядати скоєне при вказаних обставинах як множинність злочинів і застосувати до винне більш строге покарання.

Множинність злочинів, як правило. є показником підвищеної суспільної небезпеки особи винен. Тому він розглядається як підстава для посилення покарання. А оскільки що вчинив злочин після погашення або зняття судимості не представляє підвищеної суспільної небезпеки в порівнянні з особою, що учинила таке ж діяння вперше, то відсутні і підстави до посилення покарання винен.

Тому погашення або зняття судимості в кримінальному праві признається обставиною, що виключає множинність преступлений1.

Цієї ж точки зору дотримується Пленум Верховного Суду України. В ухвалі від 29 червня 1990 р. "Про практику вживання судами загальних почав призначення покарання" Пленум роз'яснив, що "здійснення злочину особою, какое-, що раніше зробив, або злочин, не може розглядатися як обставина, обтяжлива відповідальність, якщо відносно першого злочину знята або погашена судимость"2 .

Порядок погашення і зняття судимості регулюється ст.55 УК України. Погашення або зняття судимості означає, що кримінально-правові наслідки попереднього злочину анульовані і воно не може враховуватися як складовий елемент множинності злочинів.

За діючим законодавством особа, що вчинила злочин, може бути звільнене від кримінальної відповідальності або від покарання актами про амністію і помилування. В таких випадках юридичні наслідки досконалого злочину анулюються до закінчення терміну давності залучення до кримінальної відповідальності і терміну давності виконання звинувачувального вироку. Тому злочин, правові наслідки якого анульовані актом амністії або помилування, не може розглядатися як складова частина множинності злочинів. Отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності по амністії і помилуванню хоча б по одному з двох досконалих діянь є обставиною, що виключає множинність злочинів.

Кримінальне законодавство передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо воно може бути виправлено без вживання кримінального покарання, по підставах, передбаченим ст.ст. 10, 50, 51, ч.2 ст.56, ч.3 ст.170, ч.2 ст. 222 УК Украины1.

Відсутність процесуальних перешкод для кримінального переслідування також є загальною істотною ознакою множинності злочинів. Перелік процесуальних підстав даний в законі (ст.6 УПК України).

Відповідно до вказаних ознак множинність злочинів можна визначити як здійснення особою двох і більш злочинів, якщо по них не погашені юридичні наслідки і немає процесуальних перешкод до кримінального переслідування.

2. Форми прояву множинності злочинів

В теорії кримінального права питання про форми прояву множинності злочинів розв'язується по різному.

Н.И. Загородников і Н.А. Стручков називали поняття множинності злочинів складною юридичною освітою, що складається з двох і більш самостійних злочинів, які одночасно або послідовно виявляються відповідно або в ідеальній сукупності злочинів, або у формі повторення злочинів, здійснюваних у вигляді неодноразової, повторності, систематичності злочинного промислу і реальної сукупності преступлений2 .

На думку В.Н. Кудрявцева, формами множинності є сукупність, повторність, неодноразова і рецидив преступлений3. П.С.Дагель, А.М.Яковльов ще більш вузько потрактували множинність злочинів, включаючи в це поняття повторність, сукупність і рецидив4.

М.Т.Кафаров пропонував назвати рецидив, повторність і реальну сукупність повторенням злочинів на тій підставі, що всі вони характеризуються послідовністю і різночасністю здійснення. Ідеальна сукупність на його думку, такими ознаками не володіє, і тому її слід віднести до другої форми множественности5. Ідея двох форм множинності лежить і в основі концепції В.П.Малкова, який вважав, що множинність злочинів виявляється в двох основних формах: повторності і ідеальної сукупності. Рецидив, неодноразову, систематичність, здійснення злочинів у вигляді промислу і реальну сукупність він відносив до різновидів повторности6.

Е.А.Фролов, Р.Р.Галіакбаров вважали, що чинне законодавство дозволяє виділити тільки дві форми множинності злочинів: повторення злочинів (повторність і рецидив) і сукупність злочинних діянь. На їх думку, поняттям повторення охоплюються випадки здійснення злочинів удруге і більш незалежно від того, чи було обличчя осуджено за перший злочин чи ні. Випадки, коли повторення утворюється поєднанням діянь жодне з яких не було предметом судового розгляду, вони пропонували іменувати повторністю, а якщо хоча б по одному з раніше досконалих злочинів був ухвалений вирок, таке поєднання злочинів називали рецидивом. При цьому автори вважали, що чинне кримінальне законодавство невдало повторення злочинів позначає терміном "повторність". На їх думку було б точніше збірним поняттям "повторення" об'єднати приватні поняття "повторність" і "рецидив"1.

Думається, що точка зору Е.А.Фролова і Р.Р.Галіакбарова близька до істини, проте потребує певних уточнень. Вказані автори правильно розглядали рецидив злочинів як різновид повторності злочинів. Але не можна згодитися повністю з трактуванням другої форми прояву множинності злочинів - сукупності. Відносячи всі випадки сукупності злочинів до другої форми множинності, автори не враховують тієї вельми важливої обставини, що по своїй соціально-психологічній і правовій природі різні види сукупності злочинів істотно відрізняються один від одного, по різному характеризують ступінь суспільної небезпеки особи злочинця.

В основі безлічі злочинів, охоплюваної поняттям реальної сукупності, лежить інший характер общественноопасного поведінки суб'єкта, ніж при ідеальній сукупності злочинів. Якщо реальна сукупність,